Киев-Дрезден-Астрахань-Киев Мотослеты и путешествия в Украине

[zack137]

Вот я и добрался до Киева. Путешествия еще не конец, послезавтра с товарищем едем кататься по Белоруссии. потом на Шацкие озера. С Астраханью не получаеться. Идея была ехать именно на Каспийское море. И как вияснилось - со стороны Астрахани к морю не подъехать. Ближайший к Киеву пляж (даже не пляж, а просто доступ к морю) - на расстоянии 1750 км. Бля, звыняйте, но это жестяк - за неделю кошечно можна управиться туда-назад, но такое усилие над собой я могу сделать только "на спор". Там более, что этот "доступ до моря" - в какой то деревне, хрен его знает выйдет ли отдохнуть после двух дней по 900 км. Вобшем пришлось "перепланироваться". Кроме Белоруссии была еще идея поехать-посмотреть где в России начинается Днепр, но вариант пришлось забраковать по причине того, что "главная водная артерия Украины" вытекает из болот. То есто конкретного места нету
Над Черным морем тоже думали, но хотелось цепануть "заграницу". Так и родилась идея "бобруйско-минско-шацка"
Ну и пока есть свободный вечер - продолжаю писать про уже пройденые километры. Сразу хочу извиниться перед теми, кто не читает на украинском, ибо писать буду именно на нем. Я понимаю, что форум международный и все такое... Звыняйте, ну уж очень долго и плохо я пишу на русском /images/smilies/surrender.gif Разговаривать еще сяк-так, но писать сложно, когда нет практики ни общения не правописания. Может когда допишу, то переведу на русский. Так что не держите зла, если что непонятно - спрашивайте - на короткие посты меня хватает без проблем :)

 

[zack137]

Частина друга.
Після Житомира дощ вщух і я почав "сохнути". За весь час подорожі про дощ в мене виникло дві ідеї. Перша - середньостатистичний мотоцикліст висихає приблизно години за дві - залежно від температури. Навіть якщо був цілком мокрий і у взутті хлюпала вода. А друга думка про дощ така: кажуть, що в чукчів чи ескімосів є чи не сотня різних слів для опису снігу. Те саме кажуть про бедуїнів і пісок. Так от - у байкерів повинно бути також кілька десятків варіантів стосовно опису дощу. Бо за ці поки що 4 тисячі кілометрів в мене було принаймні кілька варіантів - Злива, Якої Я Не Бачив Ніколи В Житті (на перевалі в Карпатах), Дощ, Який Не Може Зіпсувати Настрою (перший дощ під Житомиром), Злива, Але Ну Її Нафіг - Поїду Далі (у Кракові на автобані), Ранковий Дощик Щоб Життя Медом Не Здавалося (при виїзді з Братіслави)... Але це щось я почав сильно забігати наперед так от - після Житомира їхати стало краще. Щоправда без "непорозуміння" не обійшлося. Їхав я без карти, бо сподівався, що ну не можу ж я заблукати на дорозі, яку проїжджав в же разів зо три. В принципі так воно і сталося - я не заблукав і щасливо доїхав до Коломиї, але осад залишився. Справа в тому, що кілометрів за 50 після Житомира на дорозі почали зявлятися "жовті" знаки, які ставлять, коли треба обїжджати ремонт дороги. Я, як цивілізована людина, їм повірив і вже через пів години опинився на дорозі у гордій самотності. І тільки в містечку Любар з якоїсь бокової вулички почало виїжджати купа джипів, фур і так далі. Видно, вони всі знають якусь іншу дорогу, бо не повірю, що вся ця орава машин дружно ламанулася з Любара у напрямку Тернополя. На заправці вирішив зателефонувати дядькові, який живе в Тернополі - зупинятися в нього на ніч нема смислу, але якраз наставав час обіду - то я вирішив поєднати дві приємні речі - і пообідати, і поспілкуватися з рідними. Але, як виявилося, - "нє судьба" - дядько виявився не в місті і я подумав - чому б не зупинитися у Збаражі - і замок можна подивитися, і ноги розімяти, і пообідати заодно.
Збараж - невелике містечко кілометрів за 10 від Тернополя. В мене перш за все воно асоціюється з стрічкою "Вогнем і мечем", де воно було символом неприступності чи щось таке - вже не памятаю точно Фортецю знайшов по знаках без проблем. Промайнути їх просто не вийде через жахливий стан доріг у місті. Швидкість була кілометрів 10-15 не більше :-( Припаркувався біля готелю, який розташований метрів за 100 від фортеці. У околицях жодного кафе не спостерігалося, тому вирішив спочатку погуляти і вже потім шукати де поїсти. Сама фортеця не велика, стіни збереглися погано, відреставрований лише внутрішній дворик. Але враження залишилися приємні. Принаймні один раз туди варто зїздити. Вхідний квиток коштує 10 гривень, право фотографувати - 5 гривень. Всередині дворику доволі затишно. Тільки чомусь організатори вирішили виставити там і речі, які до фортеці напевне не мають безпосереднього відношення. Може я не маю рації, але стара пожежна машина в моїй уяві якось не поєднується з замком У бокових кімнатках можна подивитися на різні виставки - зброї, археологічну... У палаці також доволі цікаво - є старовинні меблі і виставка приватної колекції народного одягу. Вишивки пречудові, біля них можна провести немало часу. Все довелося задокументувати для мами, бо вона любить такі штуки розглядати
На цьому "замкова" частина закінчилася і по ідеї мала б початися "гастрономічна" Але все виявилося не так просто. По пообідати у маленькому містечку у суботу о першій годині дня - справа не з легких. Справді - ну кому прийде в голову відкривати кафе у вихідний день так рано? :-( На пошук закладу громадського харчування у мене пішло добрих пів години - це при тому, що саме містечко не велике. Центр міста я проїхав кілька разів, поки у якісь боковій вуличці не знайшов симпатичний ресторанчик. Пошуки виявилися вартими того. І хоча через перебої з електрикою кухарі не могли приготувати деяких прелічених страв з меню, це компенсувалося присутністю у закладі його власника, який з охотою розказував та рекомендував що б такого попоїсти. Зупинився на на гарячому борщі, якомусь салаті, картоплі підсмаженій на лляній олії та шніцелі "від шефа". Оце "від шефа" означає, що сам власник у тебе на очах на грилі його смажить, розважаючи неквапливою бесідою. Першим принесли салат і я одразу зрозумів, що припустився помилки. Порція була такою, що окрім салату можна вже було не замовляти нічого. Це була реально миска, якою могли наїстися мінімум двоє Я зробив над собою зусилля і зїв половину, потім борщик, і картопля з мясом. Коли принесли рахунок, в мене очі полізли на лоба! (у позитивному розумінні) - борщ коштував фантастичні для Києва 3 гривні і 50 копійок, порція картоплі - 5 гривень ну і так далі... Це при тому, що інтерєр там дуже гарно оформлений, офіціантки вимуштровані і взагалі все було дуже гарно.
Попоївши, збираюся далі. Настрій - "вже майже вдома". Коли я восени вперше вибрався на мотоциклі з Києва, то їхав до батьків цією ж дорогою, тільки з ночівлею в Тернополі. Тому участок Тернопіль-Коломия їхав свіжий і він мені видався дуже коротким і приємним. Так вийшло і цього разу. 200 км проїхав приблизно за 2 з половиною години.


(далі буде... але напевно вже після повернення з Білорусі) :)

 

[zack137]

Ні, все таки ще доб"ю сьогодні "український етап" :)

Ось і Коломия З Києва виїхав о 5 ранку, приїхав десь о 6 вечора (була 2годинна перерва у Збаражі). Не погано як на початок. Мені важливо було знати - чи вийде в мене проїхати 1000 за один день. Почував я себе добре, тому вже по приїзді в Коломию вирішив, що буду їхати через Польщу з один раз. Щоб хоча б на 100 зменшити кілометраж придумав, що виїжджати буду з Рави-Руської. Там живуть родичі, у яких можна зупинитися, звідти не далеко до кордону, а тітки працює на митниці експертом з художній цінностей (якщо я нічого не плутаю) - то вона хоч і не допоможе безпосередньо (бо не потягну ж я її в 5 ранку на роботу ), але принаймні розкаже що і куди там їхати.
Наступний день - неділю - відсипався і тішив батьків своєю присутністю. Десь підвечір почалася "ломка за інтенетом" Наступного дня вирішую з самого ранку піти на пошту хоч на секунду глянути в аську Понеділок пройшов не помітно... Очікував на приїзд YakovD з друзями. Але зателефонувавши йому дізнаюся, що вони "поламалися" і відкладають виїзд з Києва. Так що вже в середу під обід вирушаю на Львівщину. Погода хмарна, в душі сподіваюся на першу більш-менш далеку подорож без дощу, але вже під Рогатином зупиняюся, щоб одягнути дощовик - починає накрапати. Цей дощ я б назвав "Шопопало" - не скажу, що взагалі не відчувалося, але і особливих незручностей не було. Поки що...
З Франківська до Львова можна їхати двома дорогами - "через Бібрку" і "не через Бібрку". Минулого разу я обрав другий варіант. Цього разу вирішую спробувати перший. Різниці особливо немає, тому хто там буде кататися - не тратьте часу на обирання дороги. Їдьте як вам їдеться Все одно повз Львів не проїдете. При підїзді до міста починаю вирішувати дилему - їхати по окружній і не заїжджати взагалі чи все-таке поставити собі уявний плюс напроти уявного напису "катання на мотоциклі по львівським бруківкам\коліям". Вибираю все-таки заїхати до Львова, тим більше, що можна видзвонити товариша і пропустити принаймні по безалкогольному пиву. Зупинився на вїзді до міста, набираю номер товариша - він скидає. Чекаю.. Набираю ще - знову скидає. Отримую смс - наберу за 20 хв. Ну і добре - за той час якраз встигну доїхати до центру і впасти в якомусь кафе. Їду по Зеленій, ось і центр. Поки нічого жахливого, а криву бруківку я вже проходив в Києві на Володимирському узвозі, а на трамвайні колії взагалі рідні - я вперше на Подолі в Києві падав На центральній площі якось не видно підходящих столиків на вулиці, тому звертаю вбік. От щось і вимальовується - кафе "Театральне" - от і чудненько. Дивлюся де запаркуватися. О! Через дорогу стоїть чийсь ЮБР. Вирішую поставити свій мот недалеко. Поки заїжджав на тротуар вибачте на слові в3,1415здячила така злива, що поки я накривав дощовиком рюкзак - з мене вже вода текла струмками Забігаю в кафе. Гарненько так, людей не багато. Замовляю мясо під ожиновим соусом. Виявилося смачно. Поки чекав на рахунок, передзвонив товариш - був на нараді, ні міг говорити, про пиво не може бути і мови :-( Максимум - заїхати до нього на роботу, попити чайку в офісі. Ну, хай буде і так. Вислуховую довгі інструкці як доїхати, потім виявляється, що приблизно сам знаю де це Виїжджаю в центр. Упс... Все стало набагато складніше - калюжі сховали нерівності бруківки і доводиться їхати на першій передачі, щоб не розпластатися на дорозі. Під час цієї короткої подорожі містом розумію, чому у Львові мало мотоциклів, хоча думаю, що справжніх фанатів це не зупиняє. Доказ - старенький ЮБР, побачений поблизу кафе.
Зустрівся з товаришем, попили чайку, отримав настанови як виїхати з центру на Жовкву - і в дорогу. Як це не дивно, але виїхав я зі Львова без проблем, навіть не заблукав жодного разу, хоча були підозри, що буду блудити. Якраз в цей час закінчився дощ, який з сильної зливи поволі перетворився на мжичку, а потім і зовсім стих. З Львова до Рави (а точніше до села Камянка-Липник) доїхав швиденько і без проблем.
Зустріч з родиною, обід. Вечір пройшов перед телезором. Старався дивитися польські канали, щоб "настроїтися на хвилю" і витягнути із забуття свої пізнання польської мови Як виявилося згодом, це стало в пригоді і жодних проблем з спілкуванням з поляками я не мав. Повечерявши, лягаю спати. Завтра - найскладніший по кілометражу участок дороги - рівно тисяча км.

 

[shamman]

/images/smilies/thumbup.gif жду продолжения

 

[zack137]

Официально - мой отпуск завершен. :) С 30 мая по сегодняшний день наездил 6022 км. С завтрашнего дня сажусь писать и заливать фотки :)

 

[Lega]

/images/smilies/thumbup.gif :)

 

[zack137]

(продовження...)

Вже можна сказати "за традицією" встаю о 4 ранку, сніданок, прогрів, сигарета, виїзд. Заливаю повний бак на заправці безпосередньо перед митницею, бо у Польщі бензин дорожчий майже вдвічі. На КПП черга - десь півсотні автівок товпляться перед кількома постами. Машини пропускають ледве-ледве - на кожну йде мінімум по 5 хвилин. За рекомендацією родичів "про себе" посилаю всіх подалі і підрулюю прямо до кабінки. Скидаю шолом, беру документи і підходжу до митника. Він взяв документи, забив дані в комп - і я вже в нейтральній зоні. Страховку на мотоцикл мені порадили купити вже у поляків - в них десь в половину дешевше, ніж в наших. Проїжджаю з кілометр - ось вже і Євросоюз :) Працівниця митниці також забирає документи і посилає мене за "убезпеченьством" (страховкою). Помінявши гроші (80 євро - за попередніми підрахунками цього мало б вистачити на пальне та їжу) купую папірець і повертаюся на контроль. Митниця поцікавилася скільки я везу сигарет та алкоголю. Отримавши відповідь - "півпачки Camel'y та 200 грам коньяку у "натільній" пляшечці - схоже не повірили і попросили показати вміст рюкзаку. Довелося знімати "павука" та розпаковуватися. Втім на митників чекало розчарування, бо окрім вже заявленого в мене нічого не було. В цілому проходження польських формальностей зайняло хвилин 15. Так що десь о пів на шосту за Києвом (а "за Варшавою" о 4.30) -

"Ну, холєра, всьо, нарешті їду.
За спинов лишився Родіни кордон.
Пєрвим дєлом я в Німеччину до брата заїду,
а потім на мотоциклі - в Чеський Дуб до сестри :)
("Брати Гадюкіни", Іммігрант сонг)


Ось я вже тулю по лісовій дорозі. Похмура погода не забарилася перетворитися в легенький дощик. Зупиняюся вдягнути дощовик та зробити перші фото.
Стратегічно мені треба було їхати по трасі Е40. Це довжелезна дорога, яка йде з Казахстану в Португалію через Львів, Краків, Вроцлав і Дрезден. Але через те, що я переїжджав кордон у Раві, мені потрібно проїхати другорядними дорогами кілометрів 80 до Ярослава - і там вже виїхати на Е40. Правду кажучи, це був найкрасивіший етап протягом усієї подорожі Польщею. Машин зовсім не було, якість дороги відрізняється (хоч і не радикально) від наших - латок приблизно стільки ж, але підвіска відчуває їх значно ніжніше. Карти з собою я не мав, тому вважав, щоб не прогавити знаки. Невдовзі показався і сам Ярослав - затишне, маленьке містечко з красивим собором та будиночками у центрі. Захотілося зупинитися і пофоткати, але попереду ще добрих 800 км, тому вирішую не втрачати час і їхати далі. Вже у Ярославі зявляються знаки Е40 - це заспокоює, що їду правильно. За містом відкручую ручку і їду свої "крейсерські" 95-100 км\год. Але в такому режимі я провів не довго часу, бо почався ремонт дороги. Це знизило швидкість десь на третину. Незручно було і те, що у Польщі (як потім виявилося і у Німеччині також) якось дуже економно ставляться до ширини доріг. Тобто обїхати фуру, яка стоїть у заторі - річ майже неможлива /images/smilies/frown.gif Навіть ЙБРу... Отак з швидкістю 60 км я доїхав майже до Кракова - а це чи не третина дороги. Тішило лише те, що бензину я спалив зовсім мало - думаю, літрів 6, не більше. Але далеко в такому режимі я б не заїхав, бо знудився б і втомився. Перед Краковом починається "справжній" автобан. Зникли ямки, переїзди, гравій, маневрування, тормозіння і набір швидкості. Через це вже за півгодини, дуже-дуже затерпла, вибачте на слові, срака :) За рулем я був вже годин 8, але раніше я щось "робив". А на автобані ти просто заклякаєш у якісь позі - і все. Жодного руху, бо на це немає потреби. Не скажу, що дорога вже зовсім "ідеальна" - у Німеччині, Угорщині і навіть Білорусі - автобани кращі. Але все одно - з трасою Київ - Одеса, і навіть Київ - Бориспіль (яка напевне найкраща в Україні) - порівнювати просто не коректно /images/smilies/frown.gif
Але провалитися в сон не дала погода. Вже у Кракові, у самому місті, почалася сильна злива. У такий сильний дощ я ще ніколи не їхав, а зупинятися не хотів, бо не знав, скільки часу це все триватиме. За свою, як багато хто може сказати, дурість (бо все-таки їхати в дощ - не найрозумніше, що може зробити мотоцикліст) я був винагороджений швидко. Кілометрів за 30 злива скінчилася і виглянуло сонце. Холодно не було, тому я швидко почав обсихати. Лише у взутті хлюпала вода і при тормозінні переливалася від пятки до пальців :)
Після Кракова наступним великим містом мав бути Вроцлав. Тільки щось він ніяк не наставав /images/smilies/frown.gif Загалом, участок Краків - Вроцлав виявився найскладнішим. Я вже був сильно втомленим, встиг 2 рази змокнути і обидва рази висохнути, боліла шия і руки. А той Вроцлав ніяк не хотів ставати ближчим.
Але все на світі рано чи пізно закінчується і знак "до Вроцлава 10 км" таки зявився перед моїми вже не надто ясними очима. Датчик пального наблизився до нуля і я вирішую на заправці перекусити і зателефонувати братові - попередити, що можливо сьогодні я не приїду і доведеться ночувати десь по дорозі. Настрій в мене був не песимістичний, але я розумів, що дадлі їхати в такому стані вже не надто безпечно. Обїхавши місто по окружній зупиняюся на заправці. Це вже вдруге за сьогодні. Перший раз заправлявся десь в районі Кракова. І хоча на початку бензин я витрачав економно, але з виїздом на автобан навіть ЙБР починає їсти з апетитом маленького реактивного літачка - думаю, літрів зо 4 на сотню виходить. :)

 

[taras-l]

Зак - молодець!!! Так тримати ! Чекаю продовження з інтересом./images/smilies/thumbup.gif

 

[AlXS]

дуже цікаво пишеш/images/smilies/thumbup.gif

 

[zack137]

Вже минувши Вроцлав зупиняюся на заправці. Злізати з мотоцикла стає дедалі важче, ноги згинаються все на менший і менший кут :) Походкою Франкенштейна чвалаю до каси. Оплачую пальне, беру сендвічі і каву. Потім ще "айс-каву"... Потім перекур і розумію, що життя все ще має барви і можливо ще варто трохи проїхатися. Тим більше, що залишилася "фігня сама" в порівнянні з тим, що я вже проїхав :) Плюнувши на все сідаю і їду.
Дорога пролягає автобаном. Проїхавши ще годинки 2 починаю згадувати, що перед моїм виїздом брат вислав мені мейл, де докладно описав деякі тонкощі дороги. Зокрема те, що безпосередньо перед німецьким кордоном стає зовсім мало заправок. Це дійсно так. За знаками і приблизними підрахунками до кордону залишилося кілометрів 80-100. Я починаю вже активніше крутити головою в пошуках пального. Нарешті бачу знак "заправка у 500 метрах справа. В смислі, що треба звернути вбік і проїхати 500 метрів. Як потім виявилося - краще я би цей знак прогавив :)
Звертаю, знаходжу заправку, заливаю повний бак - щоб аж розхлюпувалося :) Під час перекуру підійшли два польських далекобійники. Після того, як вони взнали, що я тулю з Києва в Дрезден - вони сказати, що "пан єст бадзо твардий" і потиснули руку :) Це насмішило, але і додало сил водночас. При виїзді з тієї заправки я ламанувся кудись "не туди" і в результаті наїздив зайвих приблизно 60-70 км і втратив майже годину часу - поки розбирався де ж я помилився.
Зроблю відступ. Знову-таки про автобани. Те, що по них нудно їхати - це я вже писав. А ще одна особливість - на них катастрофічно забороняється "пропускати" потрібний поворот. Бо такого, скажімо, як в Україні - коли з Києва до Житомира, чи на одеській трасі раз на кілька кілометрів відбійник "розривається" і зліва зявляється полоса для розвороту - такого в Європі мені не траплялося. Відповідно - якщо прогавив поворот - шукати можливість розвернутися доводиться довго - аже до наступного зїзду в населений пункт. В моєму випадку це настало десь кілометрів через 30. Вже в Німеччині я поскаржився брату на таку європейську "недалекозорість" - ну що в них - люди не можуть заблукати чи просто "провтикати" поворот?.. Брат пояснив, що наприклад в Німеччині у крайній лівій полосі взагалі нема обмежень швидкості. Тому щоб робити зліва "полоси для розвороту" довелося б ставити такі обмеження і створювати незручності людям, які всього-навсього уважні за кермом і не туплять, а звертають там, де потрібно. :) Може тут і є логіка, не знаю... Але мені такі європейські правила вилилися в втрачений час і нерви. Але з іншого боку - після 16 годин за кермом - добре, що я провтикав поворот, а не вантажівку під час обгону :)
Врятував далекобійник з картою. Він стояв обабіч дороги. Я підїхав до нього і польською (ну точніше словянським суржиком :)) спитав у нього чи не міг би він мені показати на карті де я знаходжуся і куди мені їхати. Водій виявився дуже комунікабельним, тільки от польська мова була мені дивною на слух і розумів я його значно менше за інших поляків. Виявилося, що нічого дивного тут немає і справа не у вимові та артикуляції. Просто водій виявився чехом і говорив зі мною чеською мовою :)
Те, що я знайшов дорогу я зрозумів по фурам, яких зненацька зявилося доволі багато. Значить скоро кордон.
А, і ще одне! Те, що я заблукав - врятувало мене від дощу. Бо коли я виїхав на "правильну" дорогу, вона виявилася мокрою, подекуди з калюжами. Було видно, що дощ лише кілька хвилин тому скінчився. Так, що прислівя про "ще так не було, аби на "добре" не вийшло" спрацювало і цього разу :)
У листі брат написав мені польську назву Дрездена - щоб орієнтуватися по знаках. Назва виявилася схожою, але без попередження можна і "не проасоціювати" - Дросно. Проїхавши усю Польщу зі сходу на захід я таких знаків не побачив. Це звичайно не означає, що їх нема, напевно я їх просто не помітив. Так от - знаючи, що кордон вже близько, я почав хвилюватися, що такі знаки "не спостерігаються" /images/smilies/frown.gif Це почало турбувати мене все більше і більше. Бо знову блукати Польщею я не те що не хотів, а просто банально вже "не міг". Вже промайнула думка, що якщо виявиться, що я знову заблукав - плюну на все і зупинюся у першому ж мотелі і в гробу я бачив, що до Дрездена залишилося якихось 100 км.

 

[Tosha589]

Красава! Слежу за этой темой с её появления и с нетерпением всегда жду продолжения /images/smilies/thumbup.gif

 

[РоманЫч]

А я все жду переводчика:D шучу. В инете полно онлайн. До компа бы добраться, а там почитаю! Молодчина!

 

[zack137]

Починаю собі придумувати як може виглядати кордон між Польщею і Німеччиною, про що можуть запитати німецькі прикордонники чи митники і т.д... Від роздумів відполікає якесь авто, яке проноситься зліва з божевільною швидкістю. Це стало справді дуже несподівано, бо я кілька секунд тому дивився у дзеркало і тільки десь далеко на горизонті бачив, що "ніби щось їде"... Видно водій кудись дуже поспішав :)
Трохи відволікаюся від дороги, розглядаюся довкола і щось мене починає тривожити - за кілька хвилин зявляються 2 ідеї. Перша - що я вже якось непомітно для себе вїхав в Німеччину. І друга - що їду я кудись "не туди". Зявилися знаки з написами німецькою і моя перша здогадка офіційно отримала статус "факту" :) Додатковим доказом того, що я перевалив за кордон стали дороги. Вони відчутно кращі, ніж у Польщі. Але "кращі" - для автомобілів, а не для мотоцикліста з максимальною швидкістю 110 і який вже багацько годин у дорозі. Бо хоча дороги у Польщі і кращі за українські - все одно якісь латки чи "стики" є. Мотоцикл підскакує, задниця трошки відривається від сидіння і у мязи на короткий час поступає кров. :) Усього цього організм в Німеччині позбавлений /images/smilies/frown.gif Там просто сидиш собі - і все. Жодного руху. Звичайно - привставання, рулування по полосі, пересідання у "спортивну" чи "круїзерську" позу - усе це трохи допомагає. Але після 16 годин за кермом, мушу вам сказати, що турбота у такий спосіб про свою сраку - все це, вибачайте за тавтологію - до сраки :) Бо нічого не допомагає /images/smilies/frown.gif
А допомогло ось що - я вїхав у тунель. Довгенький такий... Я розумію ваші високо підняті брови, типу "ну і ***, що тунель?.. що там - дороги гірші?.." Ні, як не раз казали у незабутньому мультфільмі "Yellow submarine" - "it's all in your mind". Від думок про затерплу задницю, шию і руки мене відволікло абсолютно космічне, нереальне видовище. Чесно, ну я не знаю як це вам передати і описати... Я зупинився у "відстійнику" пофоткати - але фото навіть на 10 відсотків не передають фантастичності видовища. От уявіть собі, що ви потрапили у компютерну гру - типу "Half life" чи щось таке - є лише дорога вперед і назад. Над головою - величезні вентилятори. Сюрреалізму додають звуки - машини проносяться на великій швидкості, але звукам нема куди діватися і і вони гуляють від стіни до стіни... Я був просто в шоці і забув про все, що сталося за день, про фіг знає скільки годин "в сідлі", про дощі, блукання і все решта... Просто стояв, дивився на нереальну картину, якої не те що не бачив ніколи, а навіть не міг уявити про існування таких місць. При тому, що вони поруч з нами - варто лише сісти на мотоцикл і проїхатись деньок... :) Поки стояв "пришиблений" біля мотоциклу у відстійнику - в голову прийшла ще одна думка, яка не полишала мене наступні кілька тижнів і до тепер живе в мене в голові - "як же все таки кльово, що я собі зробив таку відпустку!" :) При цьому- це лише початок відпустки, і після цього в мене були навіть сильшіні враження. Але не набагато - "поїздка тунелем" чітко входить в "трійку" у хіт-параді найсильніших вражень під час відпустки. :)

 

[taras-l]

Зак, попий кави і дописуй. Неспіши на віддих бо завтра вихідний: день Конституції. Ми тут всі з інтересом слідкуємо за тобою. Давай враження, здивування і захоплення викладай на папері./images/smilies/thumbup.gif

 

[zack137]

Дякую з підтримку! /images/smilies/innocent.gif
Але, на жаль, День конституції завтра доведеться святкувати на роботі. Бо випуски новин на телебаченні ніхто не скасовував. Так що доведеться завтра робити титанічні зусилля над собою і повертатися до "свинячого грипу", "повеней в Європі" і т.д. На сьогодні в плані писання вже "видохся" /images/smilies/surrender.gif Завтра після роботи знову засяду :)

 

[taras-l]

Добре. Тоді приготуй нам на завтра лише добрі новини.

 

[motonik]

Дякую з підтримку!

МОЛОДЕЦЬ!!!
Тобі треба дати три медалі:
1.За хоробрість і поїздку.
2.За гарно написану розповідь, та багато букавок.
3.За ті фоткі , які ми побачемо.

 

[zack137]

Знаю-знаю... :) Всіх кумарять "букафкі" і всі хочуть "слайдів"... Але людський мозок - річ загадкова :) От я напишу - і людина собі що захоче - то і собі уявить. А фотку виложу - і вражень буде менше.
Жартую звичайно... :) До фоток просто руки якось не доходять. Я думаю, що спочатку розберуся з "букафкамі", а вже потім виложу фотки з підписами.
А по-друге в принципі фоток то не так і багато. Тобто всього я поїздці заповнив картку на 8 гігабайт, але з цього десь 4-5 гіг - відео з концерту Мериліна Менсона (просто фотік в брата наворочений і відео знімається в якомусь страшному форматі і займає багато місця. А реально знято десь хвилин 10-15). Дофіга фоток просто з музеїв - наприклад Музей зброї я тупо зняв ВЕСЬ, всі експонати. Просто клацав і не міг стриматися :)

 

[taras-l]

МОЛОДЕЦЬ!!! Тобі треба дати три медалі: 1.За хоробрість і поїздку. 2.За гарно написану розповідь, та багато букавок. 3.За ті фоткі , які ми побачемо.

Пункт№3...... фотки в студію!!!/images/smilies/wink.gif

 

[zambia64]

Коменты ещё осиливаю,но к текстам самого Зака даже подступаться не решаюсь.../images/smilies/wink.gif