Одразу мушу сказати, що цієї поїздки ми практично не готувалися взагалі. Моїм напарником став давній товариш. Їздить він на Kawasaki Zephyr 1100. Як ви розумієте, це "трошки" не та вагова категорія, в якій наші ЙБРи :) Але ніхто з нас цим не заморочувався, бо, як недавно хтось написав, "їздять не мотоцикли, а люди на них". Ну і мій мот став додаткововим аргументом, щоб переконати Вовку (так звати товариша) не паритися фінансовими проблемами, а плюнути на все і їхати. Справа в тому, що його мотоцикл їсть пальне з апетитом такого собі реактивного літачка з 4 циліндрами, карбюратором і табунчиком в сотню коней :) Тому Вовка довго не міг рішитися на поїздку, переживаючи, що застрягне десь без грошей на бензин. Я йому казав, що їхати він буде не більше сотні км/год, тому його "літачок" буде не так агресивно харчуватися.
Вобшем виїжджати ми вирішили в суботу. Перед цим в п"ятницю ввечері ми зустріkися, щоб утрясти деталі поїздки, але закінчилося все розпиттям маленької цистерни пива, розмовами "за життя" і тим, що я лишився в нього вдома ночувати. Наступного ранку (як завжди, о 4-й :)) я сів до Вовки на мотоцикл і ми поїхали до мене на Оболонь. Я швиденько зібрався, збігав в гараж, ми попили кави - і вже десь о пів на шосту - були за Києвом.
Їхати нам спочатку на Чернігів, потім на митницю "Нові Яриловичі". По Україні я їхав "номером два". Погода обіцяла бути чудовою, хоча ранковий туман і не давав розслабитися і було трохи зябко. До цих Нових Яроловичів ми дотулили доволі швидко. Не пам"ятаю скільки там по кілометражу - думаю кілометрів з 200, не більше. Далі - митниця. Черги не було, ми поставили моти біля кабінки з прикордонниками і пішли питатися - що їм треба, щоб пропустити нас до Білорусії. Виявилося, що внутрішнього українського паспорту, техпаспорту на мот і страховки - достатньо. Страховку можна купити прямо тут таки у вагончику буля поста. Коштує - 105 гривень, термін дії - 14 днів. Страхувати здоров"я - не треба. От ми вже і в "нейтральній зоні".
Під"їжджаємо до білорусів. Око помічає зміни, хоча сформулювати все це важкувато. Перш за все - стає значно чистіше. Трава підстрижена акуратніше. Прикордонники-митники не такі "попущені",як наші, а якісь "офіційніші", строгіші. Дали нам заповнити імміграційну картку. Починаємо заповняти тут же, від"їхавши буквально на 5 метрів від них. І відразу отримуємо зауваження - "не положено". Ладно, з таким аргументом сперечатися нема смислу.
Вобшем все заповнили, все пройшли, їдемо далі. Я ж буквально кілька днів тому, як повернувся з Європи, тому нічого особливого не помічаю. Але вже на першому перекурі перше, що бачу після того, як Вовка стягнув шолом - це його очі, які горять вогнем :) - "Дядьку! Які тут дороги!!!" :) Так, це правда. За всі мої покатушки кращі я бачив тільки в Німеччині. Це стало дуже сильним враженням, яке ми обговорювали не раз і не два - чому "вони можуть", а в ми - ні /images/smilies/frown.gif
В животі вже почало бурчати і ми вирішили зупинитися поїсти. Припарковуємося біля якоїсь забігайлівки обабіч дороги. Я заходжу спитатися що по чому і чи візьмуть вони наші гривні (бо ми виявилися надзвичайно передбачливими розумниками і взяли з собою в подорож тільки українські гроші. Чисто випадково в мене в гаманці після Європи завалялося 20 євро, у Вовки - те саме). Виявилося - гривні вони брати не хочуть, але проти євро не мають нічого проти. Ну нічого, поміняємо гривні у якомусь місті. Кухня там виявилася не надто смачною. Ми взяли якогось супу і картоплі (ми ж в Білорусії все-таки :)) з м"ясом. Суп був ще нічого, але смажена картопля - надто жирна. Дівчинка за касою порахувала нам по курсу 3600 білоруських рублів - 1 євро. Ну і Бог з нею, тим більше, що ми взагалі не уявляли - багато це чи мало.
Їдемо далі. Доволі швидко вперлися в Гомель. Але вирішили не заїжджати, а поїхати по окружній. Гроші поміняємо десь пізніше - може вже в Бобруйську, а може по дорозі в місті з прекрасною назвою Жлобин :)
Але в Жлобині ми також не зупинялися. Вовку настільки проперли дороги, що зупинити його вже не могли ніщо на світі. В Білорусії він пустив мене "першим номером" і так ми собі їхали, кайфуючи від відсутності трафіку, міліції і насолоджувалися ідеальними дорогами. Краса та й годі! :)
Машин на дорогах в Білорусії справді мало. Мотоциклів - нема ВЗАГАЛІ. За весь час (це 2 дні і десь 800 км) ми побачили 4 (чотири) мотоцикли. Два з них - "гламурних", з іноземними номерами. Один - російська"голда", другий - український "бімер" такого ж класу. Вони обігнали нас десь між Гомелем і Жлобином. Ми привітали один одного і вони поважно потулили далі. Ми ж собі їхали стабільну "сотню". Крім цих двох мотів ми побачили ще 1 (одну) ЯВУ і 1 (один) МІНСЬК. Це просто капець і злочин проти усього мотоциклетного руху!!! :) В країні з такими дорогами байкер повинен почуватися як в раю! :) Реально, ми так і не змогли знайти пояснення - чого білоруські мотоциклісти просто відсутні як клас. (звичайно, може вони і десь є, але принаймні ми їх не зустріли).
От і Жлобин позаду. До омріяного Бобруйська залишилося кілометрів 70. Через годину ми вже фотографуємося під знаком "Бабруйск" :) (фотки скоро викладу :))
Пошук готелю в Бобруйську трохи затягнувся. Спочатку ми просто каталися містом, сподіваючися, що "готель знайде нас". Покружлявши півгодинки все-таки зупиняємося спитати. Симпатична дівчинка поцікавилася, який саме готель нам потрібен - "Турист" чи "Бабруйск". Звичайно, ми вибрали другий :). Виявляється ми практично проїжджали повз нього, треба було просто уважніше читати написи.
Паркуємося біля готелю, заходимо всередину. О-о!.. Привіт "совок"! :) Все акуратно, чисто, але десь 30-річної давності. І ціна нормальна - десь 20 доларів за двомісний номер. Кажемо, що зараз повернемося, тільки поміняємо гроші. Нам порадили іти відразу до "Нацыанального банку" :)
От тільки виявилося, що їхній Нацбанк з гривнями мати справу не хоче. Це стало, м"яко кажучи, трохи неприємним сюрпризом /images/smilies/frown.gif Тим більше, що на питання - "а где же можна поменять" - кассирша задумалася... І думала вона довго. Потім сказала щось типу "ну хіба спробуйте там-то і там-то. Але треба поспішати бо сьогодні неділя і банки працюють тільки до 16.00".
Вобшем ми приперлися в самий центр. в пішохідну зону і почали діставати прохожих - де можна поміняти гривні. Щоб довго не розписувати, скажу - я оббігав (Вовка сторожив мотоцикли) десь 5 відділень різних банків, потратив мінімум годину часу - і все марно. Не хочуть вони наших гривень, хоч ти трісни /images/smilies/frown.gif Наших євро, які лишилися після сніданку на початку подорожі вистачило б на оплату номеру, але потім ми лишилися би без грошей на бензин - а це вже страшно. Тому ми вирішили ще трохи потратити часу на квест "поміняй гривні". Якщо не вийде - виїдемо з міста і розкладемо намети.
Але все-таки спати в палатках нам тої ночі не судилося. Мені в голову прийшла ідея, що раз ми попали в "совок", то тут обов"язково повинні бути "міняли". Тим більше, що десь в процесі пошуків різних відділень банків я пробігав мимо базару. А де ж їм ховатися. якщо не на базарі? :)
Пошуки мінял не тривали довго. Я підійшов до дядька, який продавав якийсь непотріб і напряму запитав - де можна поміняти гривні, при чому курс мене мало цікавить. Розповів, що ми тут проїздом, просто треба гроші на ночівлю. Дядько не грав з себе варіята і відразу показав куди треба йти. Курс, який пропонували міняли, був реально божевільний, за найскромнішими моїми підрахунками він відрізнявся від "нормального" відсотків на 30-40 - але вибору не було. Тим більше, що наміняв я не багато - десь гривень з 300. За них мені дали десь з 70 тисяч білоруських рублів.
Ну, життя налагодилося і ми потулили в готель. Поселили нас на другому поверсі, але йти туди треба "через третій" :) Це ми також списали на "загадкові білоруські реалії" :) Номер був доволі маленький, але з гарячою водою, двома звичайними ліжками і телевізором з супутниковою антеною (цю деталь ми особливо згадували у Шацьку, де в номері показувала сама фігня каналів /images/smilies/frown.gif). Ми поспали десь годинки 2 і вирішили піти дивитися на місто.
(далі буде...)
