Таки не можу... Ніяк не можу... Концерт справив на мене таке враження, що описати його словами – ну просто не реальне завдання. Кілька разів починав писати і витирав все написане, бо не відображає воно навіть приблизного, що я пережив в той вечір. Може десь пізніше слова прийдуть потрібні...
Тому буду просто продовжувати. Закінчився концерт близько другої години вночі. Повертатися до сестри я вже не планував, натомість мав їхати в Дрезден. Коли йшов від сцени до мотоцикла - голова гуділа від емоцій, був в якійсь прострації. „На землю” повернула картина заблокованого машинами Пегаса. Думав, що доведеться знімати кофри, щоб притиснутися між машинами, але обійшлося. Трохи зачепив сумками дзеркала, але таки вирулив.
По дорозі „туди” була купа знаків + ще був день. А от їхати назад було вже значно складніше. Тому довелося їхати „як всі”, за машинами, сподіваючись, що вони виведуть мене на автобан. Сталося це не відразу, я ще поблукав трохи. Коли зрозумів, що їду „не туди”, зупинився біля якоїсь машини і вже доволі літній водій мені почав німецькою пояснювати куди їхати. Всі ці „лінкс-рехтс” виявилися не складними і вже хвилин на 10 я був на шоссе.
Дорогу я собі уявляв доволі приблизно. Знав, що їхати не далеко, трохи більше сотні кілометрів. Але знаків „на Дрезден” не було. Не було і знаків на єдине місто, яке я знав, що точно повинен проїжджати – Усте над Лабем. От вже і Прага, зїзди з автобану в різні райони чеської столиці. От і знак „останній зїзд в Прагу”. Далі – дорога на Брно. Тут я вже точно знав, що їду в неправильному напрямку, бо Брно – це на схід від Праги, а мені – на північний захід. На годиннику – третя ночі. В Чехії і вдень пішоходів не надто багато, а серед ночі – і подавно. Врятувала цілодобова заправка. Тьотя на касі вирішила, що я німець і перейшла на німецьку. Виявилося, що мені треба проїхати ще з пару кілометрів і розвернутися. Касирша сказала, яких знаків триматися і я поїхав.
Їхалося не погано, єдиною незручністю був холод. Як я вже писав, збирався у цю відпустку я буквально за годину до виїзду. В Києві в той час було, мяко кажучи, спекотно, тому теплих речей я з собою майже не взяв – ну літо ж, чого оце напрягатися. Це була велика-велика помилка. Температура повітря тієї ночі була 8-10 градусів. Їхати більше сотні було важко, бо від холоду мене всього трусило. Їхати повільно – також важко, бо розумієш, що так добиратися до Дрездена будеш кілька годин. Ситуація ускладнилася при підїзді до чесько-німецького кордону – чехи вирішили поремонтувати автобан і перекрили його. Знаки відправили на другорядні дороги в гори, де було ще холодніше. До того ж дороги там –серпантинами, а на дорогах – всякі звірі. Те, що в тварин в темряві світяться очі реально врятувало мені життя. Якийсь заєць всівся прямо на дорозі і чекав не знаю чого. Я їхав з дальнім світлом і побачив його ще на такій відстані, коли можна було гальмувати „не аварійно”. Добре, що вухатий дивився в мій бік, бо якщо б він розвернув голову в іншу сторону – була б біда і йому, і мені. Ще траплялися всякі лисиці і їжаки.
Настрій в мене ставав все гірший – через холод. До того ж я не був на 100% впевнений, що їду правильно. На тих другорядних дорогах знаків мало і я боявся, що пропустив в темряві якийсь поворот. Вже починало світати. Це також мене збивало з толку, бо так виглядало, що небо світлішає саме з того боку, куди я їду. Тобто ніби я тулю на схід, а мені туди зовсім не треба. Але все обійшлося. Я знову виїхав на автобан. Виявилося, що це я „напетляв” тими обїздними серпантинами часом справді їхав на схід.
Тим часом холод все більше і більше не давав концентруватися на дорозі. І вже десь перед німецьким кордоном в мене визрів геніальний план, від якого на душі стло суттєво тепліше.
Суть плану була така – в Чехії вживати алкоголь за кермом заборонено в принципі, а в Німеччині – можна. Тому я вирішив, що як тільки переїду кордон, то на першій же німецькій заправці куплю собі каву і маленьку пляшечку джину. В них продаються такі прекрасні, здається 50-грамові, пляшечки з всякими різними напоями. Автобан, по якому я їхав був порожній, машин не було жодних, тому за вплив алкоголю на організм я не переживав. А от холод впливав значно сильніше, тому я так вирішив, що „я - замерзший, з руками, які трусяться від холоду” – це значно гірше, ніж „я – після кави + 20-30 грам джину”.
Але цьому генільному плану не судилося справдитися. Бо від чеського кордону до самого Дрездена мені не трапилася жодна заправка. Чи був це „знак з Неба”, що все-таки не треба пити за кермом, чи просто так співпало – не знаю...
На подвіря до брата я вїжджав десь близько 6-ї години ранку. Брат подивився на мене і без жодних слів пішов в кімнату і за хвилю повернувся з повним стаканом якогось міцненького лікеру. Я двома ковтками залив його в себе, відчепив від мотоцикла кофри і усвідомив, що такої поїздки я більше в житті не хочу. Треба було брати намет, кинути його в Міловіце на аеродоромі (де концерт був). Напитися там нормально після концерту, проспатися і зранку спокійно їхати. Якщо ще на якісь фестивалі поїду – буду робити саме так.
Спав я не довго. Десь в 11 ранку ми поснідали, трохи поговорили і почали збиратися на АСДС. Щоб поєднати приємне з приємним – тобто музику з алкоголем - вирішуємо їхати на велосипедах. По дорозі заїжджаємо на заправку, купляємо кілька 200грамових пляшечок якогось бренді – і їдемо в центр міста. Концерт мав відбутися в парку поблизу Ельби. Вже за кілька кварталів було зрозуміло, що АСДС збере аншлаг. По тротуарах перлася купа народу і по них було яскраво видно, куди саме вони збираються прийти.
Ми кинули велосипеди на якійсь парковці і вирішили „зарядитися”. Сіли на берегу Ельби, звісивши ноги над водою і „приговорили” цих кілька пляшечок.
мій брат
відповідно я :)
також я
Ельба
"я - злий рокер" :)
Далі, вже значно веселіші, пішли такою собі алейкою до поля, де мав відбутися виступ.
німці неспішно пісяють. до них так само неспішно йде "секюріті"
туалетів таки було замало, але це нікого не напрягало
Людей було реально безліч.
це "гальорка" на концерті. до сцени ще метрів 200
Вже потім в інтернеті прочитали, що всього було приблизно 65-70 тисяч.
Весело було і через те, що люди були дуже-дуже різного віку – від „сивочолих старців”, до 12-13 річних дітей в банданах і футболках з написами Back In Black чи щось в такому дусі.
Про сам концерт, як і про попередній, багато нема чого писати – все одно ці відчуття не передати. Узагальнити відчуття від концерту АСДС можу так: слухати музику цієї групи – це приблизно те саме, що займатися сексом – все одно знаєш що буде далі і чим це все закінчиться – але думка відмовити собі в цій радості просто не приходить в голову.
Закінчився виступ не надто пізно, десь об 11 вечора. Ми знайшли наші велосипеди і поїхали „довгою дорогою” додому.
Мушу сказати, що після двох таких вечорів з ТАКИМ емоційним навантаженям, як концерти Big Four і ACDC мене конкретно „попустило”. Я вже не хотів нікуди їздити, мені не треба було жодних „культурних програм” і т.д. За той тиждень, що я пробув в Дрездні я лише раз сходив знову в галерею – і все. Навіть в центр не виїжджав. Ми з братом знайшли прекрасне місце під назвою City Beach, де було багато лежаків, пісок, бар і купа плазменних телевізорів по яких показували футбол – так і розважалися.
Десь за пару днів до відїзду я серйозно задумався над тим, щоб їхати в Коломию через Калінінград – в мене там також живуть родичі. Крюк ніби і великий, але не скажу, щоб прямо „гігантський”. Але порадившись, все-таки відкладаю цю ідею десь на наступний рік.
От і настав „останній вечір”. Брат приготував ведро спагетті з лососем, ми наїлися як свині перед Різдвом, напилися пива і полягали спати. Наступного дня мала бути амбіційна поїздка – за один день з Дрездена в Коломию.
