Ну от, нарешті вперше за цю відпустку все "як треба" - послідовність під назвою "4ранку-будильник-сніданок-прогрів-виїзд". Виїхав я десь о пів на п"яту. За оптимістичними підрахунками, мав би ввечері бути в Коломиї. Разом з тим, мав кілька страховочних варіантів: якщо втомлюся ще в Польщі - залишалося ще трохи грошей на готель; про всяк випадок ще мав де залишитися на ніч у Львові та Івано-Франківську. Так що їхав я з настроєм "їду поки їдеться". А досвід показує, що саме у такому стані їдеться найлегше і найдовше. Ну принаймні мені особисто.
Відстань від Дрездена до польського кордону я практично "не помітив". Єдиний раз зупинився звіритися з картою, бо не пам"ятав точно назви містечок попри які треба було їхати. І ще трохи хвилювався, щоб не закінчився бензин. В Німеччині заправлятися не хотілося, бо в поляків все-таки дешевше відсотків на 25. Відразу після кордону - стаю нагодувати Пегаса. Треба було зїхати з автобану і проїхати ще метрів 200. Це згодом мало велике значення. На заправці мене знов трохи "нажухали" на курсі "євро-злотий", бо хоч бензин і був дешевший на чверть, але все одно на 20 євро я залив майже стільки ж, як і у Німеччині. Заправившись і попивши кави - виїжджаю. Тільки от підвела мене давня слабкість. Трохи я "слабую" на географічний кретинізм, ще з дитинства. В лісі, на природі - завжди знаю "звідки я прийшов", а от у містах - коли повертаю "на право", то при виїзді назад - знову беру "на право" - і, відповідно їду зовсім в інший бік. Так сталося і цього разу. Заправка-то була не на автобані, а в 200 метрах від нього. Відповідно виїхав я не на автобан, а я звичайну дорогу, яка повела мене містами-селами.
Хоча це не стало трагедією. Ці містечка-села виявилися доволі цікавими і їхав я ними не довго. Десь кілометрів за 70 я вже знову був на автобані і старався поки ще рано і машин не багато - проїхати якнайшвидше і якнайдалі.
Так, тримаючись десь 130-140 я їхав до Кракова. Це десь третина дороги до Львова. За Краковом так їхати вже не виходило - через ремонти доріг і тягнучки. Як і в Словаччині і Чехії - ширина поліс на дорозі залишає бажати більшого, тому коли впирався в фуру, то доводилося тягнутися позаду неї. Загалом Польщу я проїхав як і минулого року - без особливих пригод. Десь кілометрів за 100 до кордону (це було приблизно вже о 17.00) почав відчувати втому, але близькість України додавала ентузіазму. Кордон переїжджав у Краківці. Тоді ж ще раз пересвідчився у правильності закону Мерфі - "со временем все ухудшается". Вперше у цій відпустці стикнувся з цим у Дрездені, коли купляв квитки в галерею. Минулого року квиток коштував 8 євро, а аудіо-гід (така трубка з цифрами - набираєш номер картини і тобі про неї розказують різними мовами на вибір, можна російською) - 2 євро. Цього року - квиток 10 євро, аудіо-гід - 3 євро. Минулого року можна було купити квиток "на тиждень" (дась за ціною 2-3 "разових"). Цього року таких тижневих квитків взагалі не продавали.
На кордоні я сподівався, як і минулого року оминути доволі-таки довгеньку чергу і припертися прямо до прикордонників. Але суворий польський служака відправив мене в кінець черги і не схотів нічого слухати. В кінець черги я звичайно не поїхав, а вклинився за кілька машин до КПП. Там стояли зо 5 мотоциклів, по яких було видно, що їдуть вони далеко-далеко. Було 2 БМВ ГС і ще 3 КТМ Адвенчер. Усі - завантажені по саме "нікуди", з запаними резинами і т.д. Став поруч, розговорилися... Хлопці з Польщі їдуть в Монголію через Україну-Росію. Причому їдуть "просто так", без жодних контактів по дорозі. Я їм дав свою візитку, а Томек (так звали "лідера групи") записав мені свій телефон. Потім запитав чи був я коли-небудь в Варшаві. Коли почув, що я "ніколи не був, але хотів би" Томек сказав, щоб я приїжджав і далі ні про що не думав. Він розмістить і все розкаже-покаже. Так, десь годинне стояння в черзі вилилося у приємне знайомство і, можливо, майбутню подорож до Варшави. Треба тільки дочекатися серпня і щоб хлопці щасливо повернулися з Монголії. Що ще було дивно з цими поляками - Томек їхав з своєю дівчиною. Його ГС взагалі нагадував мопед якогось індійського базарного торговця - у порівнянні з купою багажу прекрасний бімер виглядав маленьким осликом.
Кордон я перейшов швидше ніж вони, тому не став їх чекати. В них по плану - Львів-Рівне, а в мене - Львів-Івано-Франківськ.
До Львова доїхав швидко. Треба ще було зізвонитися з товаришем-львівянином, якому я віз передачу. В нього можна було переночувати, але я ще відчував, що маю сили, щоб доїхати в Коломию. У Львів я вїхав з заходу, а треба мені було - на південь, на Бібрку-Галич. Тому проїхавши "трохи" по окружній - беру вправо. Дорога - супер. Тільки знаки не зовсім ті, що "треба". Чомусь я їду на Стрий. І дощ починає накрапати. Вдагаю дощовик і їду далі. Те, що я їду на Стрий, мене не зовсім засмутило, бо коли їхав до Вані в Ужгород, то з Франківська я також їхав "на Стрий", але звернув у Долині. Повертатися назад до Львова не хочу, поїду далі за Стрий і потім на Долину-Калуш. Все було б добре, але вже у Івано-Франківській області, у містечку Болехів дощ перетворився на зливу. Це співпало з настанням ночі і їхати стало зовсім погано. При чому злива була з серії таких, які можути тривати довго. Напевно, хмари рухалися разом зі мною, бо в мене нема іншого пояснення - як такий сильний дощ може йти так довго. Швидкість руху впала катастрофічно. Більше 30-35 км я на спідометрів не бачив. На дорозі величезні калюжі + в голові крутилася фраза Стаєра про "пьяное тело, которое хотело перейти дорогу". Був суботній вечір і шанси зловити якогось місцевого пяничку я розцінював як екстремально високі.
Цей перегін Дрезден-Коломия зайняв у мене 20 годин. На подвіря до батьків я зарулив в 0.30. Минулого року я на ЙБРі проїхав максимум 17 годин і був просто "мертвий" і обіцяв собі ніколи-ніколи більше такого не робити. Цього року (вже на Пегасі) навіть останні пару годин їдучи 30-35 км/год я почувався порівняно просто прекрасно. Якби треба було їхати далі - їхав би ще пару годин як мінімум без жодних проблем. Все-таки "великий" мотоцикл - це саме те що треба у подорожі. В пригоді стало те, на що сварився "тестувальник" з журналу БАЙК. Високий руль, до якого важко було звикнути в перші дні після покупки, давав можливість їхати стоячи, з рівними ногами і спиною. Це - просто фантастично зручно, особливо після 15 з гаком годин в дорозі.
В Коломиї я пробув наступний день - неділю, потусувався з сином... А вже в понеділок - востаннє в цій відпустці - "4ранку-будильник і т.д." В Київ я приїхав десь о 4 по обіді. Із вражень - "довбаний Хмельницький". Ще жодного разу не вдалося проїхати це місто, щоб не заблукати хоч трохи. Цього разу їдучи по окружній шукав знаки "Київ" (але не через Вінницю) або Старокостянтинів - але ніфіга такого не знайшов. Вобшем якимсь чином виїхав на дорогу на Тернопіль, там зупинився, спитав дорогу, розвернувся і вже поїхав на Старокостянтинів-Житомир.
Фоток по дорозі не робив, бо чого їх робити, якщо по цій дороз їду вже чуть не десятий раз, все знайоме... (ну крім прекрасного міста Хмельницький)...
Отака вона вийшла - моя "відпустка 2010"... Навіть не знаю що б таке спланувати на наступний рік, щоб не було думок "а в 2010 було краще"... Хіба воскреснуть Леннон з Харіссоном і бітли дадуть мега-концерт... Або Елвіс Преслі... Ні, краще Лед Зеппелін... А ще краще - вони всі разом!.. /images/smilies/innocent.gif