Z
zack137
Guest
Dyakuyu vsim )Tsoy написал(а):
Mozhe zavtra zberusia dopysuvaty, bo siohodni na roboti tsilyj den (
Mozhe zavtra zberusia dopysuvaty, bo siohodni na roboti tsilyj den (
Z
zack137
Guest
Так, на чому я там зупинився?..
Піше сафарі. Якщо ви коли-небудь підете на піше сафарі, то постарайтеся бути не в групі разом з півсотнею ганських школярів 18-19 років. Бо швидше за все слони, яких нам вдалося побачити, були глухими. Шум і крики, які видавали кілька десятків підлітків розганяли практично всіх тварин. Добре, що слони великі і доволі впевнені в собі тварини і відстань в 100 метрів здавалася їм безпечною. Підійти ж ближче не було зовсім ніякої можливості - через дитячий галас. Скільки гіди-охоронці не намагалися заспокоїти школярів – все марно. Уроки скасували, забрали на екскурсію – що ще треба для щастя. Тому вдосталь поспостерігати за тваринами цього разу не вдалося. Переважно ми намотували круги навколо озерця –слони відходили, а ми їх наздоганяли. Поки „головному” слону це все не набридло. Він повернувся до нас лицем, став спиною до озера, а його слонихи полізли купатися. Тоді наші гіди всіх спинили і ми спостерігали за тим, як тварини приймають ванну.
Крім слонів на цьому сафарі ми не бачили більше нікого. Навіть мавпи пасували і розбігалися при появі кількох десятків шумних підлітків. Я був єдиним не-місцевим членом групи і це накладало на мене певні додаткові обов’язки – фотографувати всіх і фотографуватися з усіма. Мало кого цікавив кінцевий результат фото-сесії, ніхто не просив вислати фото, їх більше захоплював сам процес – сфотографуватися з інородцем 
Тривало це піше сафарі десь з годинку і закінчилося приблизно о 12 дня – у саму спеку. Після цього я відчув, що зголоднів. В кафе при готелі вибір був не особливо великий + вони хотіли щоб я сказав „на котру годину їм приготувати їжу”. Схоже, що поняття „вже зараз” вони не знають. Я замовив суп і грильовану рибу на час перед виїздом на авто-сафарі, а тим часом вдовольнився картоплею фрі з пивом. Що мене здивувало, що офіціантка здивувалася, коли я сказав, що сидітиму надворі, а не в приміщені. Я спитав чого – а вона відповіла коротким словом „бабуу”. Себто мавпи. Ну, ділитися з мавпами пивом я не мав жодного наміру, а якщо вкрадуть картоплю – то так і буде. Тим більше, коли мені ту картоплю принесли, то її стало зовсім не шкода. Це була одна з найгірших „картопель фрі”, які мені доводилося їсти в житті. Таке враження, що це була картопля урожаю року так 2005-го, але її щороку розморожували і заморожували. Їсти можна, але тільки голодному і під пиво.
Але їв я не довго. Як і напророкувала офіціантка, „бабуу” швидко вичислили, що можна обчистити дурного туриста. Крім мене там ще сидів якийсь американець, пив каву. То йому перевернули чашку і сперли дзбанок з молоком (молоко при цьому розлили на стіл). А потім якась потворка вискочила до мене на стіл і поки я схопив пиво – вона вже перевернула тарілку з картоплею і порозкидала її по столу і на підлогу. Все це відбулося буквально за 1-2 секунди. Потім прибіг хлопчик з рогаткою і спробував відігнати тих „бабуу”. Вони відігналися, але не надовго, бо навколо мене було розсипано купа картоплі і короткими набігами вони її визбирали. Мені ж лишалося допивати пиво і кидати в них огризками картоплі. Моральну компенсацію я отримав, коли вони схопили сільничку і пробували їсти сіль – виглядало смішно і була не так прикро за картоплю ))
Пиво в Африці в середині дня має дуже розслабляючий ефект, надто коли перед тим довелося вставати о 3 ранку. П’єш пиво біля басейну і знаєш, що нікуди не треба поспішати. Тому наступні 2-3 години я почергово то залазив в холодну (не знаю чому вона була холодна) воду, то валявся на сонечку поблизу басейну.
Сафарі на джипах мало початися о 4 годині по обіді – коли спадає жара і звірі виходять з тіні поїсти. Нас було 9 людей. Всіх всадили на дах автомобіля у спеціально зварений з металевих труб каркас і ми поїхали.
Першими тваринами, яких ми побачили були знову-таки „бабуу”. Їх було кілька родин, вони сиділи за деревом, яке впало на дорогу. Провідник сказав, що дерево повалив слон, правда не сказав нащо він його валив. Але ці „лісові бабууни” були значно краще виховані, до нас не чіплялися і тихенько схиляли в кущі. Ми спитали в провідника скільки в них в заповіднику мавп. Він відповів, що порахувати їх неможливо. Слонів – від 600 до 800 штук. Лева востаннє бачили в 2004 році. Але сказати точно, що левів більше нема він не може, бо парк великий і далеко не всюди є дороги і заходять люди. Ще ми бачили 2 різних видів антилопи, але вони лякливі і швидкі, тому впіймати їх на фотоапарат вдавалося погано.
В цілому сафарі, на якому був я, дуже мало нагадує сафарі з National Geographic чи Animal Planet. Не те, щоб я був розчарований, просто якщо в ви коли будете їхати на щось подібне – то не очікуйте надто багато – і будете мати купу позитиву. Якщо ж їхати на такі поїздки з настроєм що „от зараз до нас на машину вискочить леопард” чи „а де лев який женеться за антилопою” – то нічого такого принаймні в Гані не стається ))
Ще ми бачили інший вид мавп – провідник їх назвав grey monkey, перед нашою машиною довгий час бігла по дорозі якась білка чи щось схоже на білку. В цілому подорож була дуже приємною – свіже повітря, без сторонніх запахів (як в Аккрі), зовсім не жарко, їдеш собі по лісі, дивишся по сторонах, спілкуєшся з сусідами.
По приїзду ми всілися їсти і за розмовою зясувалося, що в найближчому селі цього вечора буде fire festival. І хоч нам всім зранку вставати знову-таки о 3 ночі, ми вирішуємо піти подивитися не це диво. До того села – кілометрів 6, пішки не підеш, бо вже темно, а дорога йде по лісі, а не хочеться на власному досвіді пересвідчуватися, що леви в цьому заповіднику все-таки є. Подзвонили в село, викликали двох гавриків на мотоциклах, вони пообіцялися за кілька поїздок всіх нас привезти в село і потім назад в готель. Зайняло це добру годину, бо поки вони до нас їхали, поки ремонтували мотоцикл, який зламався, поки ми переконували (доларів за 5 вдалося переконати) охорону на вході, що „нам треба” поїхати (бо після 7 вечора вїзд-виїзд з парку заборонений)… Вобшем приїхали ми на цей „фестиваль вогню” вже пізно і застали лише кількох дітей, які крутили запалені віхтя трави над головою. Решта народу просто тусувалося, а деякі танцювали під місцеві завивання. Наші мотоциклісти сказали, що треба було приїжджати раніше і розповіли „в теорії” що це за фестиваль і що він означає. Коли темніє, люди роблять смолоскипи і махають ними, при цьому вигукуючи „йду туди – а там нікого нема” – і так 4 рази в напрямку кожної з сторін світу. Потім крутять факелом над головою. Після цього вони стають невразливі для куль і ножів. Кажуть, що можна різати людину мачете, а їй нічого не буде. Вобшем брєд сивої кобили )) Я потім говорив з своїми в аеропорту (з інших регіонів Гани), то вони кажуть, що всюди є щось подібне, і що все це правда, вони самі на власні очі бачили, як після цього обряду людей різали ножем і нічого не було. Не знаю, в „нашому” селі ніхто нікого не різав, тому підтвердити чи заперечити цей брєд не можу )))))
Стало зрозуміло, що фестиваль вже закінчився, і щоб якось реабілітуватися, наші мотоциклісти повели нас дивитися на місцеву мечеть. Вона дійсно є туристичною принадою на півночі Гани. Вона неймовірно стара, скільки точно років ніхто не знає. За одними даними – збудована в 1421 році, за іншими – в 1643-75. Збудована з глини. Власних фоток не робив, бо було вже темно, тому дивіться ці:
http://www.flickr.com/photos/africanfuturist/4480406/
тут гарне велике фото - http://malikit.livejournal.com/258561.html
і тут багато різних фото гарних цієї мечеті - http://blog.ummah.ru/?p=207
Постоявши пару хвилин біля мечеті ми повернулися на центральну площу села, але там також було не сильно цікаво і ми повернулися додому.
На наступний ранок, точніше в 4 ночі, ми всілися в автобус і поїхали в Тамале. Більша частина нашої нової компанії вийшла десь по дорозі, щоб потрапити ще в бегемотячий заповідник, але в мене вже часу не лишалося, треба було летіти в Аккру, щоб встигнути на 16.00 на роботу.
В Тамале я приїхав десь о 10 ранку, поїв в якомусь готелі (в черговий раз пересвідчившись, що в „глибокій провінції” краще їсти місцеву їжу ,бо вони принаймні вміють її готувати) і поїхав в аеропорт. Товариш власника готелю, в якому я ночував раніше, забронював мені квитки на літак і сказав, що це мало би коштувати 100 седі. В мене після того як я заплатив за таксі лишалося 148 седі, тому я почував себе досить спокійно. Але виявилося, що квиток коштує 150 ))) Добре, що це Гана і тут людям вірять на слово ) Точніше часом просто не звертають уваги на такі речі, як долар туди-долар сюди ) Мені продали квиток за 148 і я лишився без копійки грошей, бо банкомату в аеропорту нема.
Перед посадкою на літак Гана здивувала мене ще раз – наявністю паспортного контролю на рейсах всередині країни. Мене це відразу трошки рознервувало і розмова з прикордонником відбувалася дещо емоційно. З одного боку, до мене не було в чому при довбатися, бо я мав дійсну візу. Але з іншого – це все-таки Африка і тут можна при довбатися до всього, що можна і не можна. Вобшем ми трохи посварилися, але мене не заарештували ))
Переліт тривав трохи більше години. З вражень, які запам’ятаються – по телевізорчиках в літаку показувати мультики про Тома і Джері ))) Ну де ще таке побачиш?..)))))))
Отак вийшло покататися )) В кінці кінців вийшло як в шкільних творах на тему „як в провів літо”: втомлений і щасливий повернувся додому ))))
Піше сафарі. Якщо ви коли-небудь підете на піше сафарі, то постарайтеся бути не в групі разом з півсотнею ганських школярів 18-19 років. Бо швидше за все слони, яких нам вдалося побачити, були глухими. Шум і крики, які видавали кілька десятків підлітків розганяли практично всіх тварин. Добре, що слони великі і доволі впевнені в собі тварини і відстань в 100 метрів здавалася їм безпечною. Підійти ж ближче не було зовсім ніякої можливості - через дитячий галас. Скільки гіди-охоронці не намагалися заспокоїти школярів – все марно. Уроки скасували, забрали на екскурсію – що ще треба для щастя. Тому вдосталь поспостерігати за тваринами цього разу не вдалося. Переважно ми намотували круги навколо озерця –слони відходили, а ми їх наздоганяли. Поки „головному” слону це все не набридло. Він повернувся до нас лицем, став спиною до озера, а його слонихи полізли купатися. Тоді наші гіди всіх спинили і ми спостерігали за тим, як тварини приймають ванну.
Крім слонів на цьому сафарі ми не бачили більше нікого. Навіть мавпи пасували і розбігалися при появі кількох десятків шумних підлітків. Я був єдиним не-місцевим членом групи і це накладало на мене певні додаткові обов’язки – фотографувати всіх і фотографуватися з усіма. Мало кого цікавив кінцевий результат фото-сесії, ніхто не просив вислати фото, їх більше захоплював сам процес – сфотографуватися з інородцем 
Тривало це піше сафарі десь з годинку і закінчилося приблизно о 12 дня – у саму спеку. Після цього я відчув, що зголоднів. В кафе при готелі вибір був не особливо великий + вони хотіли щоб я сказав „на котру годину їм приготувати їжу”. Схоже, що поняття „вже зараз” вони не знають. Я замовив суп і грильовану рибу на час перед виїздом на авто-сафарі, а тим часом вдовольнився картоплею фрі з пивом. Що мене здивувало, що офіціантка здивувалася, коли я сказав, що сидітиму надворі, а не в приміщені. Я спитав чого – а вона відповіла коротким словом „бабуу”. Себто мавпи. Ну, ділитися з мавпами пивом я не мав жодного наміру, а якщо вкрадуть картоплю – то так і буде. Тим більше, коли мені ту картоплю принесли, то її стало зовсім не шкода. Це була одна з найгірших „картопель фрі”, які мені доводилося їсти в житті. Таке враження, що це була картопля урожаю року так 2005-го, але її щороку розморожували і заморожували. Їсти можна, але тільки голодному і під пиво.
Але їв я не довго. Як і напророкувала офіціантка, „бабуу” швидко вичислили, що можна обчистити дурного туриста. Крім мене там ще сидів якийсь американець, пив каву. То йому перевернули чашку і сперли дзбанок з молоком (молоко при цьому розлили на стіл). А потім якась потворка вискочила до мене на стіл і поки я схопив пиво – вона вже перевернула тарілку з картоплею і порозкидала її по столу і на підлогу. Все це відбулося буквально за 1-2 секунди. Потім прибіг хлопчик з рогаткою і спробував відігнати тих „бабуу”. Вони відігналися, але не надовго, бо навколо мене було розсипано купа картоплі і короткими набігами вони її визбирали. Мені ж лишалося допивати пиво і кидати в них огризками картоплі. Моральну компенсацію я отримав, коли вони схопили сільничку і пробували їсти сіль – виглядало смішно і була не так прикро за картоплю ))
Пиво в Африці в середині дня має дуже розслабляючий ефект, надто коли перед тим довелося вставати о 3 ранку. П’єш пиво біля басейну і знаєш, що нікуди не треба поспішати. Тому наступні 2-3 години я почергово то залазив в холодну (не знаю чому вона була холодна) воду, то валявся на сонечку поблизу басейну.
Сафарі на джипах мало початися о 4 годині по обіді – коли спадає жара і звірі виходять з тіні поїсти. Нас було 9 людей. Всіх всадили на дах автомобіля у спеціально зварений з металевих труб каркас і ми поїхали.
Першими тваринами, яких ми побачили були знову-таки „бабуу”. Їх було кілька родин, вони сиділи за деревом, яке впало на дорогу. Провідник сказав, що дерево повалив слон, правда не сказав нащо він його валив. Але ці „лісові бабууни” були значно краще виховані, до нас не чіплялися і тихенько схиляли в кущі. Ми спитали в провідника скільки в них в заповіднику мавп. Він відповів, що порахувати їх неможливо. Слонів – від 600 до 800 штук. Лева востаннє бачили в 2004 році. Але сказати точно, що левів більше нема він не може, бо парк великий і далеко не всюди є дороги і заходять люди. Ще ми бачили 2 різних видів антилопи, але вони лякливі і швидкі, тому впіймати їх на фотоапарат вдавалося погано.
В цілому сафарі, на якому був я, дуже мало нагадує сафарі з National Geographic чи Animal Planet. Не те, щоб я був розчарований, просто якщо в ви коли будете їхати на щось подібне – то не очікуйте надто багато – і будете мати купу позитиву. Якщо ж їхати на такі поїздки з настроєм що „от зараз до нас на машину вискочить леопард” чи „а де лев який женеться за антилопою” – то нічого такого принаймні в Гані не стається ))
Ще ми бачили інший вид мавп – провідник їх назвав grey monkey, перед нашою машиною довгий час бігла по дорозі якась білка чи щось схоже на білку. В цілому подорож була дуже приємною – свіже повітря, без сторонніх запахів (як в Аккрі), зовсім не жарко, їдеш собі по лісі, дивишся по сторонах, спілкуєшся з сусідами.
По приїзду ми всілися їсти і за розмовою зясувалося, що в найближчому селі цього вечора буде fire festival. І хоч нам всім зранку вставати знову-таки о 3 ночі, ми вирішуємо піти подивитися не це диво. До того села – кілометрів 6, пішки не підеш, бо вже темно, а дорога йде по лісі, а не хочеться на власному досвіді пересвідчуватися, що леви в цьому заповіднику все-таки є. Подзвонили в село, викликали двох гавриків на мотоциклах, вони пообіцялися за кілька поїздок всіх нас привезти в село і потім назад в готель. Зайняло це добру годину, бо поки вони до нас їхали, поки ремонтували мотоцикл, який зламався, поки ми переконували (доларів за 5 вдалося переконати) охорону на вході, що „нам треба” поїхати (бо після 7 вечора вїзд-виїзд з парку заборонений)… Вобшем приїхали ми на цей „фестиваль вогню” вже пізно і застали лише кількох дітей, які крутили запалені віхтя трави над головою. Решта народу просто тусувалося, а деякі танцювали під місцеві завивання. Наші мотоциклісти сказали, що треба було приїжджати раніше і розповіли „в теорії” що це за фестиваль і що він означає. Коли темніє, люди роблять смолоскипи і махають ними, при цьому вигукуючи „йду туди – а там нікого нема” – і так 4 рази в напрямку кожної з сторін світу. Потім крутять факелом над головою. Після цього вони стають невразливі для куль і ножів. Кажуть, що можна різати людину мачете, а їй нічого не буде. Вобшем брєд сивої кобили )) Я потім говорив з своїми в аеропорту (з інших регіонів Гани), то вони кажуть, що всюди є щось подібне, і що все це правда, вони самі на власні очі бачили, як після цього обряду людей різали ножем і нічого не було. Не знаю, в „нашому” селі ніхто нікого не різав, тому підтвердити чи заперечити цей брєд не можу )))))
Стало зрозуміло, що фестиваль вже закінчився, і щоб якось реабілітуватися, наші мотоциклісти повели нас дивитися на місцеву мечеть. Вона дійсно є туристичною принадою на півночі Гани. Вона неймовірно стара, скільки точно років ніхто не знає. За одними даними – збудована в 1421 році, за іншими – в 1643-75. Збудована з глини. Власних фоток не робив, бо було вже темно, тому дивіться ці:
http://www.flickr.com/photos/africanfuturist/4480406/
тут гарне велике фото - http://malikit.livejournal.com/258561.html
і тут багато різних фото гарних цієї мечеті - http://blog.ummah.ru/?p=207
Постоявши пару хвилин біля мечеті ми повернулися на центральну площу села, але там також було не сильно цікаво і ми повернулися додому.
На наступний ранок, точніше в 4 ночі, ми всілися в автобус і поїхали в Тамале. Більша частина нашої нової компанії вийшла десь по дорозі, щоб потрапити ще в бегемотячий заповідник, але в мене вже часу не лишалося, треба було летіти в Аккру, щоб встигнути на 16.00 на роботу.
В Тамале я приїхав десь о 10 ранку, поїв в якомусь готелі (в черговий раз пересвідчившись, що в „глибокій провінції” краще їсти місцеву їжу ,бо вони принаймні вміють її готувати) і поїхав в аеропорт. Товариш власника готелю, в якому я ночував раніше, забронював мені квитки на літак і сказав, що це мало би коштувати 100 седі. В мене після того як я заплатив за таксі лишалося 148 седі, тому я почував себе досить спокійно. Але виявилося, що квиток коштує 150 ))) Добре, що це Гана і тут людям вірять на слово ) Точніше часом просто не звертають уваги на такі речі, як долар туди-долар сюди ) Мені продали квиток за 148 і я лишився без копійки грошей, бо банкомату в аеропорту нема.
Перед посадкою на літак Гана здивувала мене ще раз – наявністю паспортного контролю на рейсах всередині країни. Мене це відразу трошки рознервувало і розмова з прикордонником відбувалася дещо емоційно. З одного боку, до мене не було в чому при довбатися, бо я мав дійсну візу. Але з іншого – це все-таки Африка і тут можна при довбатися до всього, що можна і не можна. Вобшем ми трохи посварилися, але мене не заарештували ))
Переліт тривав трохи більше години. З вражень, які запам’ятаються – по телевізорчиках в літаку показувати мультики про Тома і Джері ))) Ну де ще таке побачиш?..)))))))
Отак вийшло покататися )) В кінці кінців вийшло як в шкільних творах на тему „як в провів літо”: втомлений і щасливий повернувся додому ))))
Z
zack137
Guest
Здравствуйте ) Вас всех с Новым годом, а меня - с новой страной ) Меня перевели в Либерию ) но только на месяц )
В городе не был, но и не хочется ) Поселили в такое место, откуда и выходить не особенно есть желание ) Посмотрите фотки - поймете ))
http://www.facebook.com/media/set/?s...1&l=76b2266b07
(должно работать и для тех, кто на Фейсбуке не зарегистрирован)
заранее прошу простить ))) за что - посмотрите и поймете /images/smilies/redface.gif
В городе не был, но и не хочется ) Поселили в такое место, откуда и выходить не особенно есть желание ) Посмотрите фотки - поймете ))
http://www.facebook.com/media/set/?s...1&l=76b2266b07
(должно работать и для тех, кто на Фейсбуке не зарегистрирован)
заранее прошу простить ))) за что - посмотрите и поймете /images/smilies/redface.gif
Z
zack137
Guest
дядьку, так хто ж розкидується?.. ( ну робота в мене така......YakovD написал(а):
Z
zack137
Guest
ой, дядьку, ціни просто нереальні /images/smilies/mad.gifwanya написал(а):
я не знаю, скільки коштує номер, здається краєм вуха чув, що 350 дол\доба. Богу дякувати такі гроші плачу не я, а мій роботодавець. Сніданок також він оплачує. А все решта - я. "Все решта" - це вечеря (у звязку з цими цінами довелося перейти на дворазове харчування сніданок-вечеря) - від 12 до 20 дол. Ще часом доводиться купувати питтєву воду по 5 дол за півтора літри. Оце і все ))) Більше ніяких витрат :)
Так що тут звичайно рай, але лише на фотках )) Тобто я не сильно скаржуся, але все-таки хочеться назад в Гану :)
Z
zack137
Guest
Біда.
Не Гана.
Я практично не бачив Ліберії. Аеропорт розташований десь на відстані півтори години їзди від Монровії. А готель, де мене розмістили – на пів дорозі, тобто практично на краю міста. Це якби я працював в Борисполі, а жив на Харківському. За межі готелю я виїжджав 1 раз. Ми трохи покружляли околицями і повечеряли в китайців.
Не знаю, в моєму розумінні земля\дорога від аеропорту до столиці мала би бути чи не найпривабливішими ділянками в країні для всяких готелів і т.д. Принаймні для реклами всього, що є в країні. Тим більше, що це одночасно дорога до найкращого готелю в країні (як мені в один голос розказували всі, коли питали куди мене поселили).
Так от – якщо судити по країні за тим, що бачиш з вікна машини по дорозі з аеропорту до готелю, то Ліберія – це повний п-ц. Ладно, може не повний, але дуже близько до того.
Гана – вона „має шанси”… Хай в неймовірно далекому майбутньому. В Гані щось будується, щось рекламується, люди кудись ходять, куйовдяться, щось носять на собі, тягають свої возики з металобрухтом, їздять вантажівки з мішками цементу, люди на дорогах продають купу китайського гамна, маршрутки напружені бананами і касавами, рекламуються учбові заклади (як би абсурдно ця реклама не виглядала), паркани рясніють плакатами про останні ганійські\нігерійські „блокбастери”…
В Ліберії нічого цього не видно. Кожен третій будинок – недобудований. При чому кидається в очі те, що його кинули добудовувати років так 10 тому… А то і більше.
В Гані помітно прірву між багатими і бідними. В Ліберії цього не видно. Тут не видно багатих. Тут можна жити, не користуючись місцево валютою. Я тут 2 тижні і так і не міняв грошей ні разу. Ціни в китайській забігайлівці – взагалі тільки в USD. Такого поняття як „обмінний пункт” – не видно ніде. Питався в місцевих де можна поміняти гроші – не розуміли питання.
Зате цікаво, що в межах всієї країни заборонено курити в громадських місцях. Штраф – 150 американських доларів. Це зрозуміло  Місцеві таких штрафів платити не будуть, бо не курять. Реально, взагалі не курять. Напевно просто собі не можуть дозволити. А іноземцям – так і треба. При чому „громадське місце” – це всюди . Можна стояти на порожній парковці і навколо тебе не буде на 50 метрів нікого і нічого – а все одно це „громадське місце”. Але добре, що правило „тупість законів компенсується необов’язковістю їхнього виконання” працює і тут. Я думаю, що всі ці штрафи тільки через те, щоб поліцейських заробив собі на кусок хліба.
Дорога з аеропорту до міста – по одній смузі в кожен бік. Освітлення немає. На деяких дільницях є стовпи з ліхтарями і сонячними батареями, але жодного разу не бачив, щоб вони працювали. Їздять швидко і як попало. Попри дорогу (або по краю дороги) ходять люди. Їх розганяють бібікалками.
Мотоцикли – не більше 125 кубів і всі крім ЙБР – китайські. Взагалі крім ЙБРа не бачив жодного знайомої марки. Тупо китай і нічого більше. Машини – Тойоти. Здоровенні старі джипи, всі в пилюці.
Всюди, куди не плюнь – написи UN. UN то, UN сьо…Пакистанці, бангладешці… Українці на аеродромі, вертольотчики. Говорив з командиром UN Police in Liberia. Сватав мене на роботу. Зарплата – в 2 рази більше, ніж в мене зараз )) Правда, каже, зараз вакансії з’являються рне так часто, як раніше, треба постійно перевіряти на сайті. Сам дядько – іспанець, ледве 2 слова зв’язує англійською. Зате добре знає французьку, 10 років жив в Парижі. Ходить постійно з „стволом” і пів десятком обойм на поясі. В минулому – командир спецпідрозділу іспанської поліції. Каже, що по моєму профілю можна пробувати влаштуватися. Не знаю, звучить не погано. Можна часом заглядати на їхній сайт.
Зовсім не туристів. Всі іноземці приїжджають „у справах”. Або бізнес, або благодійність, або якісь проповідники-протестанти маленькими групками.
Спілкування з експатами все якесь „розслаблене”. Жодної людини з вогнем в очах. Ганійці\іноземці в Гані якісь експресивніші. А тут народ якийсь притрушений і так виглядає, що це заразно.
Англійська мова – окрема пісня. Навіть місцеві поділяють і переходять з Liberian English на просто English. В Гані людину можна не розуміти, бо вона пересипає словами з місцевих мов. В Ліберії вбивають наповал інтонацією і недоговоренням слів. Всіх без винятку слів. Щось на зразок березівського „Нико’! Ди зда!” Хто був в березовАх – зрозуміє )))) (В перекладі на полтавський діалект це буде щось на зразок „Пане Миколо! А ходіть-но сюди будьте ласкаві” )) Отак і в Ліберії )
Білих людей тут не розрізняють за обличчями, так само, як і в Гані, а то і гірше. Я тут 2 тижні, відпрацював 8 рейсів, а мене все ще називають іменем мого попередника. Звати його Карлос, він з Венесуели, на пів голови нижчий від мене і років на 5 старший. Ну, і ладно, хрєн з ними, все одно мені післязавтра назад в Гану і я не встигну їм пояснити різницю між мною і Карлосом.
Рівень освіти\підготовки працівників в аеропорту – без коментарів. Без слів. Мене кличуть навіть для такої простої операції як виключення комп’ютера і відєднання сканера і зарядки від леп-топа. Що тут скажеш…
Повільність працівників в аеропорту виводить з себе неймовірно. Десь раз на 15 доводиться собі повторювати, що ще трошки лишилося, скоро назад в Гану. Таке враження, що неспішність – це синонім крутості. Це бісить страшно. Часто згадуються слова Джерома К. Джерома - „я возьму доску и буду бить вас по голове. А когда вы умрете, я положу эту доску вам на могилу”.
Я тут став зліший. Тобто я себе контролюю і говорю з людьми в рамках пристойності, але намагаюся звести це спілкування до мінімуму. І часто стискую зуби, щоб чогось не ляпнути. Такого в Гані не було ніколи.
Хочеться сильно і довго бити палкою по голові людей, які не знімають темних окулярів в приміщенні. Хочеться заїхати по морді тим, хто розмовляє з тобою не витягуючи з вух навушників і перепитують при цьому „what did you just say?” точніше „wa-d-u-jus-se?”. Це, щоб ви розуміли, діалог між начальником (мною) і підлеглим. А коли робиш зауваження, то чуєш у відповідь „but there’s no music there”… Сука, млять вбив би нахрєн (((
Тут є нормальні люди. Але вони така рідкість.
Злий я став )))) Треба додому /images/smilies/innocent.gif
Не Гана.
Я практично не бачив Ліберії. Аеропорт розташований десь на відстані півтори години їзди від Монровії. А готель, де мене розмістили – на пів дорозі, тобто практично на краю міста. Це якби я працював в Борисполі, а жив на Харківському. За межі готелю я виїжджав 1 раз. Ми трохи покружляли околицями і повечеряли в китайців.
Не знаю, в моєму розумінні земля\дорога від аеропорту до столиці мала би бути чи не найпривабливішими ділянками в країні для всяких готелів і т.д. Принаймні для реклами всього, що є в країні. Тим більше, що це одночасно дорога до найкращого готелю в країні (як мені в один голос розказували всі, коли питали куди мене поселили).
Так от – якщо судити по країні за тим, що бачиш з вікна машини по дорозі з аеропорту до готелю, то Ліберія – це повний п-ц. Ладно, може не повний, але дуже близько до того.
Гана – вона „має шанси”… Хай в неймовірно далекому майбутньому. В Гані щось будується, щось рекламується, люди кудись ходять, куйовдяться, щось носять на собі, тягають свої возики з металобрухтом, їздять вантажівки з мішками цементу, люди на дорогах продають купу китайського гамна, маршрутки напружені бананами і касавами, рекламуються учбові заклади (як би абсурдно ця реклама не виглядала), паркани рясніють плакатами про останні ганійські\нігерійські „блокбастери”…
В Ліберії нічого цього не видно. Кожен третій будинок – недобудований. При чому кидається в очі те, що його кинули добудовувати років так 10 тому… А то і більше.
В Гані помітно прірву між багатими і бідними. В Ліберії цього не видно. Тут не видно багатих. Тут можна жити, не користуючись місцево валютою. Я тут 2 тижні і так і не міняв грошей ні разу. Ціни в китайській забігайлівці – взагалі тільки в USD. Такого поняття як „обмінний пункт” – не видно ніде. Питався в місцевих де можна поміняти гроші – не розуміли питання.
Зате цікаво, що в межах всієї країни заборонено курити в громадських місцях. Штраф – 150 американських доларів. Це зрозуміло  Місцеві таких штрафів платити не будуть, бо не курять. Реально, взагалі не курять. Напевно просто собі не можуть дозволити. А іноземцям – так і треба. При чому „громадське місце” – це всюди . Можна стояти на порожній парковці і навколо тебе не буде на 50 метрів нікого і нічого – а все одно це „громадське місце”. Але добре, що правило „тупість законів компенсується необов’язковістю їхнього виконання” працює і тут. Я думаю, що всі ці штрафи тільки через те, щоб поліцейських заробив собі на кусок хліба.
Дорога з аеропорту до міста – по одній смузі в кожен бік. Освітлення немає. На деяких дільницях є стовпи з ліхтарями і сонячними батареями, але жодного разу не бачив, щоб вони працювали. Їздять швидко і як попало. Попри дорогу (або по краю дороги) ходять люди. Їх розганяють бібікалками.
Мотоцикли – не більше 125 кубів і всі крім ЙБР – китайські. Взагалі крім ЙБРа не бачив жодного знайомої марки. Тупо китай і нічого більше. Машини – Тойоти. Здоровенні старі джипи, всі в пилюці.
Всюди, куди не плюнь – написи UN. UN то, UN сьо…Пакистанці, бангладешці… Українці на аеродромі, вертольотчики. Говорив з командиром UN Police in Liberia. Сватав мене на роботу. Зарплата – в 2 рази більше, ніж в мене зараз )) Правда, каже, зараз вакансії з’являються рне так часто, як раніше, треба постійно перевіряти на сайті. Сам дядько – іспанець, ледве 2 слова зв’язує англійською. Зате добре знає французьку, 10 років жив в Парижі. Ходить постійно з „стволом” і пів десятком обойм на поясі. В минулому – командир спецпідрозділу іспанської поліції. Каже, що по моєму профілю можна пробувати влаштуватися. Не знаю, звучить не погано. Можна часом заглядати на їхній сайт.
Зовсім не туристів. Всі іноземці приїжджають „у справах”. Або бізнес, або благодійність, або якісь проповідники-протестанти маленькими групками.
Спілкування з експатами все якесь „розслаблене”. Жодної людини з вогнем в очах. Ганійці\іноземці в Гані якісь експресивніші. А тут народ якийсь притрушений і так виглядає, що це заразно.
Англійська мова – окрема пісня. Навіть місцеві поділяють і переходять з Liberian English на просто English. В Гані людину можна не розуміти, бо вона пересипає словами з місцевих мов. В Ліберії вбивають наповал інтонацією і недоговоренням слів. Всіх без винятку слів. Щось на зразок березівського „Нико’! Ди зда!” Хто був в березовАх – зрозуміє )))) (В перекладі на полтавський діалект це буде щось на зразок „Пане Миколо! А ходіть-но сюди будьте ласкаві” )) Отак і в Ліберії )
Білих людей тут не розрізняють за обличчями, так само, як і в Гані, а то і гірше. Я тут 2 тижні, відпрацював 8 рейсів, а мене все ще називають іменем мого попередника. Звати його Карлос, він з Венесуели, на пів голови нижчий від мене і років на 5 старший. Ну, і ладно, хрєн з ними, все одно мені післязавтра назад в Гану і я не встигну їм пояснити різницю між мною і Карлосом.
Рівень освіти\підготовки працівників в аеропорту – без коментарів. Без слів. Мене кличуть навіть для такої простої операції як виключення комп’ютера і відєднання сканера і зарядки від леп-топа. Що тут скажеш…
Повільність працівників в аеропорту виводить з себе неймовірно. Десь раз на 15 доводиться собі повторювати, що ще трошки лишилося, скоро назад в Гану. Таке враження, що неспішність – це синонім крутості. Це бісить страшно. Часто згадуються слова Джерома К. Джерома - „я возьму доску и буду бить вас по голове. А когда вы умрете, я положу эту доску вам на могилу”.
Я тут став зліший. Тобто я себе контролюю і говорю з людьми в рамках пристойності, але намагаюся звести це спілкування до мінімуму. І часто стискую зуби, щоб чогось не ляпнути. Такого в Гані не було ніколи.
Хочеться сильно і довго бити палкою по голові людей, які не знімають темних окулярів в приміщенні. Хочеться заїхати по морді тим, хто розмовляє з тобою не витягуючи з вух навушників і перепитують при цьому „what did you just say?” точніше „wa-d-u-jus-se?”. Це, щоб ви розуміли, діалог між начальником (мною) і підлеглим. А коли робиш зауваження, то чуєш у відповідь „but there’s no music there”… Сука, млять вбив би нахрєн (((
Тут є нормальні люди. Але вони така рідкість.
Злий я став )))) Треба додому /images/smilies/innocent.gif
Z
zack137
Guest
Беда.
Не Гана.
Я практически не видел Либерии. Аэропорт расположен где-то на расстоянии полутора часов езды от Монровии. А отель, где меня разместили - на пол пути, то есть практически на краю города. Это если бы я работал в Борисполе, а жил на Харьковском. За пределы отеля я выезжал 1 раз. Немного покружили по окрестностям и поужинали в китайцев.
Не знаю, в моем понимании земля \ дорога от аэропорта до столицы должна быть, наверное, самыми привлекательными участками в стране для всяких гостиниц и т.д. По крайней мере, для рекламы всего, что есть в стране. Тем более, что это одновременно дорога до лучшего отеля в стране (как мне в один голос рассказывали все, когда спрашивали куда меня поселили).
Так вот - если судить по стране за тем, что видишь из окна машины по дороге из аэропорта в отель, то Либерия - это полный п-ц. Ладно, может не полный, но очень близко к тому.
Гана - она "имеет шансы" ... Пусть в невероятно далеком будущем. В Гане что-то строится, что-то рекламируется, люди куда-то ходят, копошатся, что-то носят на себе, таскают свои тележки с металлоломом, ездят грузовики с мешками цемента, люди на дорогах продают кучу китайского гамна, маршрутки нагруженные бананами и касавами, рекламируются учебные заведения (как бы абсурдно эта реклама не выглядела), заборы пестрят плакатами о последних ганийских \ нигерийских "блокбастерах" ...
В Либерии ничего этого не видно. Каждый третий дом - недостроенный. Причем бросается в глаза то, что его бросили достраивать лет так 10 назад ... А то и больше.
В Гане заметно пропасть между богатыми и бедными. В Либерии этого не видно. Здесь не видно богатых. Здесь можно жить, не пользуясь местной валютой. Я здесь 2 недели и так и не менял денег ни разу. Цены в китайской забегаловке - вообще только в USD. Такого понятия как "обменный пункт" - не видно нигде. Спрашивал у местных где можно поменять деньги - не понимали вопроса.
Зато интересно, что в пределах всей страны запрещено курить в общественных местах. Штраф - 150 американских долларов. Местные таких штрафов платить не будут, потому что не курят.Это понятно Реально, вообще не курят. Наверное просто себе не могут позволить. А иностранцам - так и надо. .Причем "общественное место" - это везде Можно стоять на пустой парковке и вокруг тебя не будет на 50 метров никого и ничего - а все равно это "общественное место". Но хорошо, что правило "тупость законов компенсируется необязательностью их исполнения" работает и здесь. Я думаю, что все эти штрафы только для того, чтобы полицейский заработал себе на кусок хлеба.
Дорога из аэропорта в город - по одной полосе в каждую сторону. Освещения нет. На некоторых участках есть столбы с фонарями и солнечными батареями, но ни разу не видел, чтобы они работали. Ездят быстро и как попало. Несмотря дорогу (или по краю дороги) ходят люди. Их разгоняют бибикалками.
Мотоциклы - не более 125 кубов и все кроме ЙБР - китайские. Вообще кроме ЙБРа не видел ни одной знакомой марки. Тупо китай и ничего больше. Машины - Тойоты. Здоровенные старые джипы, все в пыли.
Везде, куда ни плюнь - надписи UN. UN то, UN се ... Пакистанцы, бангладешцы ... Украинцы на аэродроме, вертолетчики. Говорил с командиром UN Police in Liberia. Сватал меня на работу. Зарплата - в 2 раза больше, чем у меня сейчас)) Правда, говорит, сейчас вакансии появляются не так часто, как раньше, нужно постоянно проверять на сайте. Сам дядя - испанец, едва 2 слова связывает на английском. Зато хорошо знает французский, 10 лет жил в Париже. Ходит постоянно со "стволом" и пол десятком обойм на поясе. В прошлом - командир спецподразделения испанской полиции. Говорит, что по моему профилю можно пробовать устроиться. Не знаю, звучит не плохо. Можно порой заглядывать на их сайт.
Совсем нет туристов. Все иностранцы приезжают "по делам". Или бизнес, или благотворительность, или какие-проповедники-протестанты маленькими группками.
Общение с экспатами все какое-то "расслабленное". Ни одного человека с огнем в глазах. Ганийцы \ иностранцы в Гане какие-то экспрессивные. А тут народ какой-то притрушенный и так кажется, что это заразно.
Английский язык - отдельная песня. Даже местные разделяют и переходят из Liberian English на просто English. В Гане человека можно не понимать, потому что он пересыпает словами из местных языков. В Либерии убивают наповал интонацией и съеденными окончаниями. Всех без исключения слов.
Белых людей здесь не различают по лицам, так же, как и в Гане, а то и хуже. Я здесь 2 недели, отработал 8 рейсов, а меня все еще называют именем моего предшественника. Его зовут Карлос, он из Венесуэлы, на пол головы ниже меня и лет на 5 старше. Ну, и ладно, хрен с ними, все равно мне послезавтра обратно в Гану и я не успею им объяснить разницу между мной и Карлосом.
Уровень образования \ подготовки работников в аэропорту - без комментариев. Без слов. Меня зовут даже для такой простой операции как выключение компьютера и отсоединения сканера и зарядки от лэп-топа. Что тут скажешь ...
Медлительность работников в аэропорту выводит из себя невероятно. Где раз в 15 минут приходится себе повторять, что еще немножко осталось, скоро назад в Гану. Такое впечатление, что неспешность - это синоним крутизны. Это бесит страшно. Часто упоминаются слова Джерома К. Джерома - "я возьму доску и буду бить вас по голове. А когда вы умрете, я положу эту доску вам на могилу ".
Я здесь стал злее. То есть я себя контролирую и говорю с людьми в рамках приличия, но стараюсь свести это общение к минимуму. И часто сжимаю зубы, чтобы чего-то не ляпнуть. Такого в Гане не было никогда.
Хочется сильно и долго бить палкой по голове людей, которые не снимают темных очков в помещении. Хочется заехать по морде тем, кто говорит с тобой не извлекая из ушей наушников и переспрашивают при этом "what did you just say?" Точнее "wa-du-jus-se?». Это, чтобы вы понимали, диалог между начальником (мной) и подчиненным. А когда делаешь замечание, то слышишь в ответ "but there's no music there" ... Сука, блять убил бы нахрен (((
Здесь есть нормальные люди. Но они такая редкость.
Злой я стал)))) Надо домой /images/smilies/innocent.gif
Не Гана.
Я практически не видел Либерии. Аэропорт расположен где-то на расстоянии полутора часов езды от Монровии. А отель, где меня разместили - на пол пути, то есть практически на краю города. Это если бы я работал в Борисполе, а жил на Харьковском. За пределы отеля я выезжал 1 раз. Немного покружили по окрестностям и поужинали в китайцев.
Не знаю, в моем понимании земля \ дорога от аэропорта до столицы должна быть, наверное, самыми привлекательными участками в стране для всяких гостиниц и т.д. По крайней мере, для рекламы всего, что есть в стране. Тем более, что это одновременно дорога до лучшего отеля в стране (как мне в один голос рассказывали все, когда спрашивали куда меня поселили).
Так вот - если судить по стране за тем, что видишь из окна машины по дороге из аэропорта в отель, то Либерия - это полный п-ц. Ладно, может не полный, но очень близко к тому.
Гана - она "имеет шансы" ... Пусть в невероятно далеком будущем. В Гане что-то строится, что-то рекламируется, люди куда-то ходят, копошатся, что-то носят на себе, таскают свои тележки с металлоломом, ездят грузовики с мешками цемента, люди на дорогах продают кучу китайского гамна, маршрутки нагруженные бананами и касавами, рекламируются учебные заведения (как бы абсурдно эта реклама не выглядела), заборы пестрят плакатами о последних ганийских \ нигерийских "блокбастерах" ...
В Либерии ничего этого не видно. Каждый третий дом - недостроенный. Причем бросается в глаза то, что его бросили достраивать лет так 10 назад ... А то и больше.
В Гане заметно пропасть между богатыми и бедными. В Либерии этого не видно. Здесь не видно богатых. Здесь можно жить, не пользуясь местной валютой. Я здесь 2 недели и так и не менял денег ни разу. Цены в китайской забегаловке - вообще только в USD. Такого понятия как "обменный пункт" - не видно нигде. Спрашивал у местных где можно поменять деньги - не понимали вопроса.
Зато интересно, что в пределах всей страны запрещено курить в общественных местах. Штраф - 150 американских долларов. Местные таких штрафов платить не будут, потому что не курят.Это понятно Реально, вообще не курят. Наверное просто себе не могут позволить. А иностранцам - так и надо. .Причем "общественное место" - это везде Можно стоять на пустой парковке и вокруг тебя не будет на 50 метров никого и ничего - а все равно это "общественное место". Но хорошо, что правило "тупость законов компенсируется необязательностью их исполнения" работает и здесь. Я думаю, что все эти штрафы только для того, чтобы полицейский заработал себе на кусок хлеба.
Дорога из аэропорта в город - по одной полосе в каждую сторону. Освещения нет. На некоторых участках есть столбы с фонарями и солнечными батареями, но ни разу не видел, чтобы они работали. Ездят быстро и как попало. Несмотря дорогу (или по краю дороги) ходят люди. Их разгоняют бибикалками.
Мотоциклы - не более 125 кубов и все кроме ЙБР - китайские. Вообще кроме ЙБРа не видел ни одной знакомой марки. Тупо китай и ничего больше. Машины - Тойоты. Здоровенные старые джипы, все в пыли.
Везде, куда ни плюнь - надписи UN. UN то, UN се ... Пакистанцы, бангладешцы ... Украинцы на аэродроме, вертолетчики. Говорил с командиром UN Police in Liberia. Сватал меня на работу. Зарплата - в 2 раза больше, чем у меня сейчас)) Правда, говорит, сейчас вакансии появляются не так часто, как раньше, нужно постоянно проверять на сайте. Сам дядя - испанец, едва 2 слова связывает на английском. Зато хорошо знает французский, 10 лет жил в Париже. Ходит постоянно со "стволом" и пол десятком обойм на поясе. В прошлом - командир спецподразделения испанской полиции. Говорит, что по моему профилю можно пробовать устроиться. Не знаю, звучит не плохо. Можно порой заглядывать на их сайт.
Совсем нет туристов. Все иностранцы приезжают "по делам". Или бизнес, или благотворительность, или какие-проповедники-протестанты маленькими группками.
Общение с экспатами все какое-то "расслабленное". Ни одного человека с огнем в глазах. Ганийцы \ иностранцы в Гане какие-то экспрессивные. А тут народ какой-то притрушенный и так кажется, что это заразно.
Английский язык - отдельная песня. Даже местные разделяют и переходят из Liberian English на просто English. В Гане человека можно не понимать, потому что он пересыпает словами из местных языков. В Либерии убивают наповал интонацией и съеденными окончаниями. Всех без исключения слов.
Белых людей здесь не различают по лицам, так же, как и в Гане, а то и хуже. Я здесь 2 недели, отработал 8 рейсов, а меня все еще называют именем моего предшественника. Его зовут Карлос, он из Венесуэлы, на пол головы ниже меня и лет на 5 старше. Ну, и ладно, хрен с ними, все равно мне послезавтра обратно в Гану и я не успею им объяснить разницу между мной и Карлосом.
Уровень образования \ подготовки работников в аэропорту - без комментариев. Без слов. Меня зовут даже для такой простой операции как выключение компьютера и отсоединения сканера и зарядки от лэп-топа. Что тут скажешь ...
Медлительность работников в аэропорту выводит из себя невероятно. Где раз в 15 минут приходится себе повторять, что еще немножко осталось, скоро назад в Гану. Такое впечатление, что неспешность - это синоним крутизны. Это бесит страшно. Часто упоминаются слова Джерома К. Джерома - "я возьму доску и буду бить вас по голове. А когда вы умрете, я положу эту доску вам на могилу ".
Я здесь стал злее. То есть я себя контролирую и говорю с людьми в рамках приличия, но стараюсь свести это общение к минимуму. И часто сжимаю зубы, чтобы чего-то не ляпнуть. Такого в Гане не было никогда.
Хочется сильно и долго бить палкой по голове людей, которые не снимают темных очков в помещении. Хочется заехать по морде тем, кто говорит с тобой не извлекая из ушей наушников и переспрашивают при этом "what did you just say?" Точнее "wa-du-jus-se?». Это, чтобы вы понимали, диалог между начальником (мной) и подчиненным. А когда делаешь замечание, то слышишь в ответ "but there's no music there" ... Сука, блять убил бы нахрен (((
Здесь есть нормальные люди. Но они такая редкость.
Злой я стал)))) Надо домой /images/smilies/innocent.gif
Z
zack137
Guest
Ну, вроде как Гана закончилась :)
Я вернулся )) Вроде как навсегда :) (если в этой жизни можна оперировать такими понятиями /images/smilies/innocent.gif )
Я вернулся )) Вроде как навсегда :) (если в этой жизни можна оперировать такими понятиями /images/smilies/innocent.gif )
R
REDANT
Guest
С возвращением! :)
Z
zack137
Guest
Ну вернулся в Украину :)YakovD написал(а):
Был у родителей с сыном, катались на Буковеле ) Сейчас в Киеве, пробую найти место под солнцем :)
Встретиться сможем наверное когда у меня хоть какая-то определенность будет - место жительства, работа.. :)
Но все равно РАД ВАС СЛЫШАТЬ /images/smilies/thumbup.gif