• Наш сайт переехал на новый движок, вопросы и замечания ТУТ

я і мій Йобрік (коротко про нас) Киев

G

Gnat

Guest
У той час, коли я почав захоплюватися мотоциклами, я мріяв про
супер-спорт, такий, як Kawasaki Ninja. Але коли я вперше зайшов у
мотоциклетний салон, там стояли спорти, чоппери та дві Хонди Африки.
Після того, як я побачив хонду африку, я одразу ж закохався у важкий
ендуро і став байдужим до всіх спортів, і до кавасакі в тому числі. Але
за два косаря бакінських рублів ні африка, ні ніндзя мені тоді не
світили. До мене підійшов один з адміністраторів салону (Валерій
Чуйков) і сказав: “Бери, йобрика, хлопче!”. Я, обуришись, сказав:
“Валерій, що з це за мотоцикл, коли в нього 125 кубів? Справжній
мотоцикл починається з 600!”. І він тоді мені сказав, що YBR – це
чудовий байк, в нього чудова керованість та і взагалі він просто супер.
А ще він додав, що це буде мій перший мотоцикл, який відкриє мені
дорогу у світ мотоциклів. Послухавши авторитетну думку, через тиждень
ми з батьком поїхали до Києва, та купили цього йобрика в салоні. Коли
ми привезли його у Жмеринку, його керованість (після совкоциклів) мене
дійсно вразила. Але деякі мотоциклісти, яких я тоді вважав справжніми
байкерами, сказали, що 125 кубів — це мопед, як Мінськ. Вони тоді
каталися на 600-кубових спортах. І для них поїздка, наприклад, за 120
км — це був надсерйозний дальняк, і на їхню думку, це було дуже далеко
і дуже круто. За 2007 рік я відвідав багато міст (таких, як Одеса,
Ужгород, Біла Церква, Житомир, Кам”янець-Подільський та ін.) та зльотів
на своєму YBR. Загалом ми пробігли 15 тис. км. по нашим дорогам у цьому
році.

В мене було вже багато друзів-справжніх байкерів, які
катались дуже довго і їздили дуже далеко. Коли навчився правильно
відчувати мотоцикол я на своєму “мопеді” по місту та поворотах деколи
навіть робив спорти, коли ми газірували вночі. Після цього думка деяких
мотоциклістів нашого міста щодо 125-кубового мотоцикла змінилась. Свій
перший мототоксикоз зими з 2007 по 2008 рік я переживав дуже тяжко і
ніколи не пропускав нагоди покататися зимою та подивитися на здивовані
вирази облич автомобілістів, коли вони бачили мотоцикліста в хуртовину.
В сезоні 2008 року я відвідав кілька зльотів навесні та збирався
поїхати на улюблений зліт “Music Bike Ukraine”. Але якось ми каталися
вночі і я помітив, що в мене гріється мотор і видає якісь неправильні
звуки стрьомного характеру. Ямаха — це не ЇЖ, тому ми з друзями тоді ще
не наважувались лізти до її мотору і мені порадили одного майстра за 40
км від Жмеринки. Але їхати туди своїм ходом через дивні звуки я не
хотів. І тоді мені мій знайомий сказав, що він часто їздить до Вінниці
на власному бусі. Ми з ним домовились, і от ми з Йобріком наступного
дня зранку стоїм на зупинці, чекаєм цього буса. Тут на моє велике
здивування під”їзджає пасажирський рейсовий автобус “Богдан” з повним
салоном людей. З нього вибігає мій товариш і радісно каже: “Сунь його в
салон через задні двері!”. Моєму здивуванню не було меж. Я йому:
“Друже, ти що, пальнувся чи тебе з-за кутка мішком прибили? Я думав, в
тебе нормальний вантажний бус, а не пасажирський”. Він відповідає: “Не
очкуй друже, за годину будеш у Вінниці в потрібному місці, з тебе 40
гривень”. Пасажири дивились і не вірили, що я дійсно хочу засунути
мотоцикл у бус. Деякі з них намагалися поскаржитися водієві, але той їх
не чув, бо він тримав мотоцикла за зад, а я намагався засунути переднє
колесо на пасажирське сидіння, щоб ми могли зачинити двері. Він мене ще
заспокоїв, сказавши, що він колись таким чином перевозив велосипед і
все було добре. Отже, ми вирушили. Але тут нас спіткали перші проблеми.
Почало смердіти бензином. І пасажири все частіше стали недружелюбно
озиратися і шепотітися про це дике неподобство. Деякі з них,
фотографували це видовище та дурнувато хіхікали. Коли вже я почув легке
дзюрчання, я зрозумів, що я забув закрити кран і тепер бензин нещадно
лився прямо у бусік. Звісно ж, я був вимушений його закрити. Але
незрівняний аромат 95-го не залишив салон автобуса до самої кінцевої
зупинки. Коли я вже зустрівся з майстром, він сказав мені, що це не
проблема, підшипники у мене полетіли, через тиждень він все зробить і я
ніяким чином не зможу пропустити свій улюблений зліт. Та сталось так,
що я чекав на це цілий місяць. І коли проходив фест, на який я так
хотів поїхати, я все сидів дома та все чекав на дзвінок майстра, який,
як назло, не виходив на роботу та не відповідав на мої дзвінки. А мої
друзі тим часом двіжували на цьому крутому фесті. Одного разу я до
нього вже вкотре приїхав (того дня була сильна злива). І він гордо
заявив, що вже зробив мого Йобрика. А я в свою чергу здивувався, як він
встиг так швидко. Повторюсь, того дня надворі була жахлива злива, яка
до цього моменту вже переросла у справжній ураган. Але не дивлячись ні
на що, я був щасливий. І мене не засмучувала навіть відсутність шолома,
екіпа та навіть документів. Я їхав. Але вже в дорозі я помітив, що за
той малий час, поки майстер ремонтував мого мотоцикла, заднє колесо
значно спустило. Я здивувався, чому ж воно так швидко? Я їхав по
Вінниці, все кругом заливало,вулиці перетворились на річки. А водії
консерв дивились на цього навіженого мотоцикліста, який при всіх цих
умовах ще й задоволено посміхався. Нарешті ми знову разом, думав я та
ховав лице за маленький обтікач, щоб краплі не били по очам.Та в центрі
міста я помітив продавця смугастих патичків, який пристрасно дивився на
нас, а ми на нього. І тут він махнув смугастим патичком, я накрутив
газульку і почав петляти між консервами.Після цього ми превратились в
точку і більше його не бачили. Цього ж дня я підготував мотоцикла до
дальняка і наступного ранку виїхав до Львову. Дощ не зупинявся, але
мені було пофіг, я їхав у дальняк. За Хмельницьким я пробив колесо на
швидкості 100 км/год. при вході у плавний поврот, і зад почав виходити
з-під контролю. Ледь не вилетівши до кювету, я все-таки, зупинив
мотоцикл. Оглянувши колесо, я зрозумів, що автомобільний сосок на моїх
самопальних безкамерках безповоротно кінчився. Я подумав: “Абзац...”.
Сів на узбіччі, закурив. І тут біля мене зупиняється Таврія-пікап з
молодою сім”єю. Вони сказали, що можуть допомогти, якщо порозсовувати
плитку та цеглу, що була у кузові. А в цьому просторі я мав поміститися
разом із своїм другом Йобриком. До найближчого шиномонтажа було 50 км.
В сторону Тернополя, що мене дуже радувало, адже це було мені по
дорозі. Мій друг Йобрик стояв по середині кузова, нахилений та спертий
на мене. Я в цей час сидів на крилі автомобіля у навушниках, жер
снікерси, які дістав зі свого кофра, курив Lucky Strike та через
маленьке віконечко дивися на жахливу погоду. Мене довезли прямо до
шиномонтажу. Але не погодилися взяти ні гроші, які я пропонував як
подяку за допомогу, ні запрошення поїсти у кафе. Шиномонтажник виявився
теж байкером. Він мені сказав: “Друже, тобі не треба знімати колесо,
йди покури, попий кави, а я тим часом все зроблю”. Міняв сосок він
хвилин сорок... При цьому порвав їх штук 5-6. Коли я запитав про ціну,
він мені сказав: “П”ять гривень”. Насправді ж це ціна одного соска без
роботи. Коли я поцікавився, чому так мало, він відповів, що мені ще
треба їхати і гроші мені знадобляться. Все-таки, світ не без добрих
людей.

По дорозі до Львова я познайомився з байкером, якого
звуть Бабон. Він мені розповів, що зараз у Львові проводиться зліт, і я
там протусив ще три дні. Потім я поїхав до Ужгорода. За Мукачевом з
гірки по населеному пункті я розкочегарив свого Йобрика до 120 км/год.
Мене зупинили ДАЇшники. В мене було три порушення: вдвічі перевищена
швидкість, відсутність техогляду і прострочений тимчасовий талон
реєстрації. Було темно, я був дуже стомлений і мені вдалось домовитись
з чудовим ДАЇшником по бідному байкерському тарифу за 50 грн. Але
(нагадаю, було темно) я випадково дістав 200 грн. Замість 50 і збирався
їхати. Але тут він мене покликав. І сказав фантастичну фразу: “Пане, Ви
щось забагато мені дали”. Я не повірив тому, що я почув. Він повернув
мої 200 грн, я йому дав 50 і додав: “Ви справжній міліціонер, пане
Ярослав”. Він відповів: “Служу на благо Батьківщини!”. Я подумав, що
якби таке сталось з нашими жмеринськими ДАЇшниками, то я б задовбався
їх наздоганяти, щоб повернути свої гроші назад. Перш за все в Ужгороді
я поїхав до байкерського бару з наміром відпочити та подвіжувати там
кілька годинок.Чудовий дизайн в закладі, та на мій превеликий подив,
біля бару небуло жодного мотоцикла, замість байкерів сиділи гопніки,
які розглядали мене, як жаба розглядає гадюку . Я подумав: “Пофіг”, --
замовив поїсти, кави, та став чекати на своїх друзів Аську та Юрця. Але
коли в 22:45 до мене звернулися з проханням звільнити приміщення по
причині закриття закладу, я був шокований. Як це байкерський бар
зачиняється о 23:00, у нас в Жмеринці дитяче кафе зачиняється у ту ж
саму годину. Довелось їхати до моїх друзів додому і там, у них дома
знищувати літри пива. Наступного дня я виїхав до Карпат. Була чудова
дорога, та пізно ввечері, коли я їхав по Карпатах, в самій середині,
біля Яремчі, кайфував, тримав швидкість 90 км/год. І тут на дорогу
вибігло рогате створіння, як перед цим пило воду з річки. Роги у
створіня були такі ж довгі, як мої руки. Створіння називалось оленем.
Раніше я бачив таких тільки у зоопарку. Я почав панічно гальмувати.
Заднє колесо зірвало в юз, переднє було вже на межі зриву. Не дивлячись
на те, що швидкість поступово падала, я зрозумів, що все-таки, атакую
оленя прямо в дупу, тому що його засліпила моя фара і він зупинився
прямо посеред дороги. Мене не порадувала перспектива зіткнення з
оленем, тому, коли швидкість була вже дуже мала, я ще дужче натиснув
гальма і розвернув мотоцикл. Олень подивився на все це, у його погляді
було написано: “Шо, вже їздить нормально не можна?”, -- і він побіг
далі у гори. Гума Metzeller мене врятувала від цього інциденту, а на
рідних шинах Sakyra ми б точно познайомились з рогатим поблище. Ми з
Йобриком були були в шоці. Бо я бачив оленів лише в зоопарку, а він
окрім повільних корів бачив мало кого з тваринного світу. Хоча, Йобрик
не раз атакував всяких тварин, на його рахунку були лише коти, собаки,
кури, півні, хто завгодно, але не олені. Я перехрестився і поїхав далі
зі швидкістю 40 км/год, під враженням. Було вже пізно, я не знав де
переночувати і в с. Ясіння я попросився переночувати в однієї
господарки, яку звали пані Ілона.Мене накормили, та ночувати в хаті я
зовсім не хотів (На ліжку я і дома висплюсь) і помітив чудовий ГАЗ-66 в
кінці города, і вирішив переночувати там.Заснув одразу, прокинувся від
того, що хтось бігав по Газіку в буді якого я так мило спав. А справа
була в тому, що по селі пройшовся слух, що у пані Ілони, в газіку, що
стоїть в кінці городу, спить байкер, який приїхав здалеку. Навруги була
купа хлопчиків та дівчаток, які у розглядали мене, мій екіп та мої
патли. Але, як тільки я відкрив очі, всі вони порозбігалися. Мабуть,
бабусі та батьки лякали їх розповідями про страшних байкерів на
жахливих моторках (у тій місцевості так називають мотоцикли). Пані
Ілона не взяла з мене грошей і я поїхав далі. Через 40 км. біля кіосків
з сувенірами мені зустрілась група чеських байкерів. Вони були на
важких ендуро: BMW, Honda Africa, Cagiva. Всі були взуті в злу кросову
гуму, ніби вони збиралися на Дакар. В кожного до мотоцикла було
прив”язано ще по комплекту таких самих шин, а на кофрах
написано;expedition in ukraine. Ми намагались спілкуватися на ломаній
англійській мові (причому однаково ломаною вона була що в мене, що в
них), та, не дивлячись на це, ми чудово одне одного розуміли. Я
погодився бути їхнім гідом, і ми покатались по Карпатам та розбили
кемпінг біля Ворохти. Швидко приготували їжу в казанку, а потім вони
почали пригощати мене їхнім національним напоєм, який називається
“слівовіца”. П”єш, як компот, а рубає, як дикий сем. Тут почався дощ.
Чехи почали обкопувати свої спальники топориками та лопатками. Але поки
я дочекався своєї черги на них, мій спальник був вже весь мокрий. Чехи
сиділи у своїх спальниках, як мокрі кури, доганялись слівовіцою, а мене
потягнуло на подвиги. Біля нас протікала бурна гірська річка, у якій
плавали дерева, провода, та інший мотлох. Вода була дуже холодна і
непривітна.Стемніло, я був дуже засмучений фактом наявності у мене лише
мокрого спальника і у відчаї пішов купатись у цій річці. Чехи були в
шоці. Хтось із них запитав: “Вот а ю дуін?”, на що я відповів: “Ай гоу
свім!”. Зустрічне питання: “А ю крейзі?” отримало відповідь: ”Єс!” Чех
крикнув : “Хей, френдз, лук ет зе крейзі юкрейніен байкер Гнат!”, --
після чого я з розгону плюхнувся у воду. Свідки цього почали кликати
своїх чеських друзів і всі вони повилазили зі своїх сухих спальників
під дощ і поставали на горбочку, споглядаючи це величне видовище дій
їхнього чудотвірного напою на українського байкера. Після приємних
обіймів ніжної гірської річки, слівовіца тут же мене відпустила і я
вирішив вилазити з цього джакузі, поки мене не прибило ніяким
пропливаючим повз мене поліном. Під дикі погляди чехів я почав одягати
екіп, а одягнувши та зробивши ще кілька ковтків напою я поліз у мокрий
спальник і так у ньому і заснув. Снився мені сон. Лежу я вдома на
ліжку, а на грудях у мене сидить моя домашня кицька Касік і топчеться
по мені. Я відкриваю очі і бачу, що насправді я лежу у чорному лісі, в
мокрому екіпі та спальнику, а на грудях у мене сидить зовсім незнайомий
чорний котяра офігєнних розмірів та дивиться мені у вічі. Я почав
панічно дригатись, марно намаючись скинути його з себе (а руки ж були у
спальнику). А коли дістав руку зі спальника, я тут же дав коту
любовного лобася. І кіт, зрозумівши, що гостинності у цій палатці йому
не бачити, чкурнув назад до лісу. Після цього я вже не міг заснути. Зі
світанком я попрощався з чехами, тому що з ними і ні про життя
поговорити, ні поганяти, бо їздять вони дуже повільно і обережно. Отже
я поїхав у іншу сторону. В Хотині ДАЇшники штрафанули мене ще раз, і
знову по тим самим трьом пунктам, 50 грн для ДАЇ в мене кінчились,
довелось залишити їм автограф у протоколі. Потім я поїхав до Кам”янцю,
де мене зустрів Зед з друзями і ми до ранку сиділи на валах біля замку,
пили “гумове” пиво та їли курку. Зранку, не спавши, я вже направився в
Жмеринку додому. Ось так ми з моїм другом Йобриком весело тиждень
покатались по Західній Україні. Всього я на ньому наїздив приблизно 35
тис. км. Після чого продав його байкеру з іншого міста. Після продажу я
купив стареньку Тенеру, тепер рисачу на Кувалді, та коли я бачу свого Йобрика на зльотах, я
дуже йому радий, люблю на ньому посидіти та погладити по баку. Гадаю
що він теж радий мене бачити.

P.S. Yamaha YBR-125 - це чудовий
мотоцикл, особливо для починаючих, який прощає багато помилок, які
ніколи не прощають більш кубатурні мотоцикли, а ремнот та догляд значно
дешевший ніж у братів старших.
 

dimka

Тру байкер
Регистрация
14 Апр 2009
Сообщения
1,063
Мото
sv650s
Гнат, класно написав/images/smilies/thumbup.gif
 

Яся

Тру байкер
Регистрация
31 Июл 2007
Сообщения
883
Мото
Муж продав
В деякі моменти розповіді плакала від сміху!:) :) :)

Кльово, пиши ще!/images/smilies/wink.gif
 
К

Кто_здесь?

Guest
Молодец! В тебе живет дух приключений. Так держать, развивай это чувство!!
 
A

Aynon

Guest
Хохотал так громко, что сосед снизу достал ударную дрель, и уже пол часа "мстит":)
Спасибо огромное, давно так не смеялся/images/smilies/thumbup.gif
 
G

Gnat

Guest
Хе! дякую що зацінили, приємно./images/smilies/dance.gif Я цього листа ще давним-давно написав з товаришом в журнал мотодрайв, вони казали: о супер, зачот, так держать, вот, вот. та так вони його не пустили в друк. Я вже забув про цей лист, і випатково наткнувся на нього десь там в дєбрях діска Е. Від душі посміявшись, подумав що Юбіерщики точно зацінять! І в принципі тільки з цією метою я зарєгався на форумі. В нас з Йобріком було ще дуже багато веселих та сумних історій, які б залишились тільки в вузькому колу наших друзів. Та тепер ми їх обовязково надрукуєм. Ще раз дякуємо! Ну і ще пару наших фоток.
 
S

SPQR

Guest
Прикольна історія, і фотки прикольні./images/smilies/thumbup.gif :) Так тримати!
 

taras-l

Тру байкер
Регистрация
17 Авг 2008
Сообщения
2,821
Адрес
м.Львів
Имя
Тарас
Мото
ShinerayXY250GY-6B
Сподобалося. Молодчина./images/smilies/thumbup.gif
 
М

Маестро

Guest
Супермегазачот!!!! Отлично! Очень душевно ...
 

taras-l

Тру байкер
Регистрация
17 Авг 2008
Сообщения
2,821
Адрес
м.Львів
Имя
Тарас
Мото
ShinerayXY250GY-6B
Даїшник гроші повернув ????/images/smilies/surrender.gif
 
G

Gnat

Guest
віддав мені 200грн, взяв собі 50грн. як домовлялись! /images/smilies/innocent.gif
 

taras-l

Тру байкер
Регистрация
17 Авг 2008
Сообщения
2,821
Адрес
м.Львів
Имя
Тарас
Мото
ShinerayXY250GY-6B
Gnat написал(а):
віддав мені 200грн, взяв собі 50грн. як домовлялись!
Куртка на ваті, є ше нормальні люди і серед даїшників./images/smilies/thumbup.gif
 
G

GRESHNIK

Guest
А я неопнял ни**я /images/smilies/mad.gif /images/smilies/mad.gif /images/smilies/mad.gif Пока до конца абзаца доберёшься можно член сломать,аффтар это сугубо для тех кто бачит?
/images/smilies/thumbdown.gif /images/smilies/thumbdown.gif /images/smilies/thumbdown.gif не респект!
 
Сверху